Порошенко і Меркель: нові виклики для "Мінська"

Обозреватель 1
Порошенко і Меркель: нові виклики для

Головною темою сьогоднішніх переговорів у Берліні будуть, звичайно ж, не українські реформи і боротьба з корупцією. Ці теми можуть цікавити канцлера Ангелу Меркель і вона може ставити питання – в тому числі і не дуже приємні – президенту Петру Порошенку. Але все ж таки те, що дійсно цікавить федерального канцлера – це "Мінськ" і "нормандський формат", пише Віталій Портников для Радіо Свобода.

Президент України Петро Порошенко у момент прибуття із візитом до Німеччини, 20 травня 2017 року

Президент України Петро Порошенко у момент прибуття із візитом до Німеччини, 20 травня 2017 року

За останні місяці говорити про будь-яке просування в питанні про виконання Мінських угод не доводиться. Можна констатувати, що російський президент Володимир Путін просто обдурив своїх співрозмовників під час зустрічі на вищому рівні. Ніякої "дорожньої карти", яка могла б забезпечити виконання Мінських угод, не існує навіть теоретично. Росія не хоче брати участь в її розробці і зрозуміло чому. Будь-яка "дорожня карта" передбачає відведення військ і забезпечення безпеки – перш за все. Але російський вплив на окупованому Донбасі базується тільки на силі. Навіть початок підготовки до відведення військ призведе до розвалу так званих "народних республік".

Тому в Кремлі взяли курс на перетворення окупованого Донбасу на нове Придністров’я – але в Придністров’я, на кордонах якого стріляють. Про це свідчить, зокрема, нещодавнє інтерв’ю одного з найближчих соратників Путіна, секретаря російського Радбезу Миколи Патрушева. Патрушев підтвердив, що в Росії вважають територію Донецької та Луганської областей складовою частиною України, але "не допустять геноциду російськомовного населення". Ось вам і Придністров’я. Адже там теж захищають "російськомовне населення" – термін, який у Кремлі придумали для виправдання окупації ще за Горбачова.

Ангелу Меркель, звичайно ж, такий підхід влаштовувати ніяк не може. Для неї Мінський процес – підтвердження свого дипломатичного впливу. До того ж зараз сама розстановка сил у "нормандському форматі" буде зазнавати значних змін у зв’язку з обранням нового президента Франції. Франсуа Олланд не був налаштований на провідну роль у переговорах, погодився з лідерством Меркель. А ось Емманюель Макрон не приховує ні своїх амбіцій, ні свого негативного ставлення до Володимира Путіна і його режиму. Тому не виключено, що Макрон вже незабаром буде вивчати, які можливості для нього відкриває більш активна участь в "нормандському форматі". Для Меркель це означає, що їй не вдалося вирішити одну з болючих проблем Європи – і це напередодні парламентських виборів у самій Німеччині. Звичайно, "Мінськ" не буде на цих виборах головною темою. Але знайдуться і ті, хто скаже, що Меркель не вдалося вплинути на Путіна. І ті, хто буде стверджувати, що з Росією потрібно домовлятися, тому що це вигідно, а тиснути потрібно на Україну.

Києву повинні надати "дорожню карту" подальшого ослаблення економіки Росії та режиму Путіна

Для Петра Порошенка це нова ситуація. І вона відкриває можливості для маневру. Наші партнери по "нормандському формату" – і в Берліні, і в Парижі – повинні прийти до остаточного висновку, що Мінські угоди виконати неможливо. І що головна причина цього – незацікавленість Росії. Що всі російські претензії – лише маскування прагнення до окупації українських земель.

Якщо європейці справді хочуть обіграти Путіна і домогтися від нього звільнення українських територій, їм слід використовувати Мінські угоди виключно як важіль для продовження і навіть посилення санкцій. Від України на Заході можуть вимагати тільки одного – відмови від військового вирішення питання. Але при цьому Києву повинні надати "дорожню карту" подальшого ослаблення російської економіки і політичного режиму. В Україні повинні бути впевнені в тому, що окупант слабшає і Європейський союз докладає зусиль і йде на жертви, щоб цього домогтися. А виграють усі – і Україна, і Європейський союз, і США.

І в кінцевому рахунку – сама Росія, у жителів якої з’явиться шанс відмовитися від авторитаризму та імперських амбіцій.