Чому звичка оголошувати війну в сучасному світі стала анахронізмом

Канал 24 1
Чому звичка оголошувати війну в сучасному світі стала анахронізмом

По факту юридичні інструменти антитерористичної операції були місцями навіть ширші і менш травматичні для держави ніж стара версія воєнного стану.

Читайте также: На смітнику історії з ганьбою і без честі: від скількох своїх військових відмовилась Росія

Насправді ж, до того часу тема оголошення війни та введення воєнного стану давно стала популістичним гаслом окремих політиків, і це гасло радісно підхопив натовп. Влада відповіла аргументами про те, що нам ніхто тоді грошей не дасть, а про ракетні комплекси "Джавеліни" можна просто забути.

Ракетні комплекси Ракетні комплекси "Джавеліни"

Воєнний стан – це особливий стан функціонування держави в умовах збройної агресії, загрози нападу, небезпеки незалежності чи територіальної цілісності держави, при якому усі можливі ресурси кидаються на цілі оборони. Це робиться у критичний момент, коли такі питання як: свобода слова, права людини, виплати пенсій та зарплат, проведення виборів, свобода зібрань та інше більше не є цінністю перед лицем агресії і можливої втрати суверенітету.

На час воєнного стану економіка переводиться на військові рейки, громадяни країни обмежуються у правах, а влада у країні консервується на час війни і у великій мірі переходить у руки військових. При введенні воєнного стану треба вказати термін на який він уводиться та пояснити причини його введення. Але це далеко не означає оголошення війни.

Взагалі-то звичка оголошувати війну після створення ООН стала таким же анахронізмом як звичка кликати хамів на дуель. Згідно з Гаазькою конвенцією від 1907 року, війна має починатися з недвозначного попередження. Але пізніше статут ООН заборонить членам організації використовувати силу, зобов’язавши вирішувати міжнародні суперечки мирним шляхом. Тому члени де-юре організації тепер лише захищаються, або захищають когось часто на території інших країн.

Наприклад, Сполучені штати, країна яка воює у світі більше за всіх, востаннє оголошували війну Японії під час Другої світової. Ну, за виключенням оголошення війни світовому тероризму у 2001-му році після терактів 11 вересня.

Але, блін, ну от коли подібні речі були цікаві нашим популістам? Якщо крик про війну і воєнний стан піднімає рейтинг – то значить вони будуть кричати. Якщо рейтинг підніматимуть крики за дешеву ковбасу – кричатимуть і про це. А ще тарифи, дешевий долар і всіляке інше зубожіння.

Стоп, мені здалося чи я щойно описав передвиборну програму пані Тимошенко? До речі, вона виступала категорично проти воєнного стану якраз тоді, коли він міг бути доречним – під час окупації Криму. А трошки пізніше, коли він би уже нічого хорошого не дав – вона почала пристрасно вимагати його уведення.

Юлія Тимошенко Депутатка ВО "Батьківщина" Юлія Тимошенко

Але повернемось до війни. Як я уже пояснив, за останні 70 років війни ніхто особливо і не оголошував. А Росія та Японія і досі де-юре знаходяться у стані війни. Тим не менш, війни за цей час відбувалися неодноразово і їх учасники час від часу використовували такий інструмент як уведення воєнного стану. Адже воєнний стан – це особливий спосіб функціонування держави. Він може бути уведеним у відповідь на агресію, яка де-юре не є війною і захист від якої не заборонений статутом ООН.

Є думка, що ми так довго боялися назвати Росію агресором через те, що не хотіли розв’язувати руки її армії. Провладні спікери висловлювали побоювання що Росія у відповідь може почати уже неприховану війну із застосуванням авіації. Тим не менше, через чотири роки після початку АТО це нарешті сталося і не привело до суттєвих змін на фронті.

Більше того, я зараз ризикну сказати крамольну річ, але навіть уведення воєнного стану не змінило би нічого у глобальному масштабі. Від воєнного стану нові танки не починають падати з неба, снарядні заводи не виростають серед поля і рівень підготовки особового складу не стає таким як у американських морпіхів.

Воєнний стан – це як викид адреналіну перед лицем смертельної небезпеки. Він дозволяє зробити останній рішучий ривок, щоб врятувати своє життя. Організм у цьому стані не здатен жити довго. Але на короткий період він може підвищити шанси на виживання. Усі хто хоч раз стикався з ризиком раптової смерті добре знають, що таке воєнний стан. Під час воєнного стану заборонено проводити вибори і влада може за бажання порушувати права та свободи громадян.

Читайте также: Фіксувати військові злочини Росії у 2014 було майже нікому: причина

Якщо потрібно – може бути проведена повноцінна мобілізація людей, транспорту та навіть житла, приватні та державні підприємства можуть очолити військові, люди можуть у примусовому порядку залучатись до різних робіт потрібних фронту, також може бути уведена комендантська година, заборона мітингів та зібрань, величезна влада дістанеться військовим трибуналам (яких навіть нема на базі чого створювати, через відсутність військових судів), та іще багато-багато іншого.

Я думаю, що коли росіяни розганяли новини про хунту в Україні вони потай сподівалися, що введемо воєнний стан і це стане реальністю. Насправді воєнний стан міг би допомогти на самому початку війни. Не сильно, але міг би. Але тоді стояла не менш важлива політична задача – переобрати парламент, який нам дістався з часів Януковича і отримати законно обраного президента. Що було б неможливим за умови введення воєнного стану в країні.

Крім того є іще й економічні причини не вводити воєнний стан. Багато політиків нас лякали тим, що після такого вчинку нам не дасть грошей МВФ, а після фактичного пограбування золотовалютних резервів командою Януковича – це означало б дефолт. Насправді це не має нічого спільного з реальністю. Статутні документи МФВ не забороняють надавати позики країнам у стані війни. А воєнний стан – це де-юре іще навіть не війна.

Міжнародний валютний фонд Міжнародний валютний фонд

Скажу більше – МВФ дає. Він дає гроші сторонам конфлікту. Під час воєн кредити МВФ отримували: Конго, Сирія (під час війни з Ізраїлем), Пакистан, Нікарагуа, Чаді та Філіппіни. Також фонд давав гроші військовим диктатурам у Чилі, Аргентині, Бразилії та Таїланді. Він давав гроші за одним простим критерієм. Давав тим, хто зможе їх повернути.

А от з цим в України у стані воєнного стану були б колосальні проблеми. Воєнний стан з комендантською годиною, гегемонією силовиків, знищенням свободи слова, можливим відключенням інтернету, відсутністю виборів і можливістю введення військового керівництва на державні та приватні підприємства, м'яко кажучи, не сприяють інвестиційному клімату.

Введення воєнного стану це паніка на валютному ринку, відтік інвестицій, масовий виїзд людей і сповільнення економіки – трохи не до зупинки.

Три роки тому я чув різні прогнози наслідків введення воєнного стану. В одному з них називалася цифра у 100 гривень за долар на чорному ринку на наступний день після введення. Не як кінцева, а як відправна точка. Я розумію що подібна “аналітика” бралася зі стелі, але не спішіть робити висновок, що вона далека від правди.

Читайте также: Як Україна змогла ослабити Росію за роки війни на Донбасі

Ось це, а не воєнний стан могло би зупинити МВФ і сильно ускладнити можливість отримання кредитів, що тягнуло б за собою неминучий дефолт. Чи виграла б від цього армія – не факт. Армія б виграла від збільшення своїх повноважень і військового бюджету, який у нас зовсім трішки перевищує бюджет МВС і сильно поступається бюджету Мінсоцполітики. Підняти оборонний бюджет можна без воєнних станів і знищення економіки. Але його підіймають надто повільно.

Воєнний стан може бути введений не тільки у загальнонаціональному масштабі, його можна увести і в регіоні. І я скажу більше, режим, у якому на сьогодні функціонують Донецька та Луганська області, має більшість ознак воєнного стану.

Тому я скажу вам просту річ. Якщо ви дивитесь мої відеоблоги регулярно – то могли помітити моє не уже лояльне відношення до більшості політиків, і президента зокрема.

Я постійно критикую різні рішення від неспроможності підняти оборонний бюджет до потрібного рівня до затягування процесу створення органів військової юстиції, але є рішення Петра Порошенка, за які я йому вдячний. Це рішення піти у наступ влітку 2014-го року, коли наша держава стояла на межі знищення, уміле використання власної дипломатії для організації санкційного тиску.