На следующий день после нефти

Украинская правда

У XVIII-XIX століттях китобійний промисел задовольняв основні побутові потреби людства в паливі. До 1930 років щороку знищувалося близько 50 тисяч китів. Від вимирання їх врятувала індустріальна революція, що поступово замінила ворвань на більш рентабельні вугілля та нафтопродукти.

В 1972 році був прийнятий Акт про Захист Морських Ссавців, і незважаючи на протести низки країн, масове знищення китів було зупинено. Але врятувало їх не людство, що вчасно схаменулося, а новий виток розвитку промисловості, що проголосив еру нафти.

Сьогодні, як і сто років тому, ми стоїмо на порозі незворотних змін: нафта, що дала поштовх розвитку світової економіки, веде планету до екологічної катастрофи. І сьогодні, як і сто років тому, природа сама підказує нам рішення.

Як це починалося

Нафта, як цінний природний ресурс, стала відома людству ще чотири тисячі років тому, а перші нафтові свердловини були пробурені в Китаї в IV столітті, в глибину вони сягали більше 200 метрів. Перші нафтопроводи споруджували із бамбука і використовувалися вони аж до X століття.

Народження нафтової промисловості відбулося в XIX столітті і пов'язано воно з індустріальною революцією: поява високотехнологічних машин зробила можливим глибоку розвідку родовищ нафти, її видобуток та переробку.

Колосальне значення нафта набула після винаходу в 1858 році Ет'єном Ленуаром двигуна внутрішнього згорання, що дозволило використовувати нафту як паливо для машин. Такі машини стали найбільш економічними.

Перша в світі розвідувальна нафтова свердловина була пробурена в 1840-х роках в Бібі-Ейбаті на Апшеронському півострові в Азербайджані інженером Василем Семеновим. В 1860-х роках 90% всієї нафти видобувалося саме в Азербайджані. В наступні роки комерційні нафтові підприємства були відкриті на територіях сучасних Польщі та Румунії.

В США роком народження нафтової промисловості вважається 1858 рік, коли американський бізнесмен Едвін Дрейк пробурив першу свердловину в Тайтусвіллі, штат Пенсильванія (хоча перший нафтопереробний завод був побудований в Піттсбурзі ще в 1853 році Семюелем Кіром). До середини XX століття вугілля випереджало нафту як найбільш розповсюджений вид палива, але після 1950-х років нафта завоювала першість та залишила інші джерела енергії далеко позаду.

Вперше про залежність світової економіки від запасів нафти заговорили після нафтової кризи 1973 року, коли країни ОАПЕК запровадили нафтове ембарго для держав, які підтримали Ізраїль в 18-денній війні з коаліцією арабських країн. За допомогою різкого зниження обсягів видобутку нафти ціна за барель підстрибнула в чотири рази, і наймогутніші країни Заходу вперше відчули, наскільки їхня економіка була залежна від нафти, та що може статися, якщо її запаси будуть вичерпані.

Президент США Річард Ніксон, голова держави із найвищим рівнем споживання нафти в світі, був змушений піти на вкрай непопулярні заходи: в кілька разів знизилася активність між транспортними вузлами країни; був підвищений рівень споживання вугілля, яке сильно забруднювало атмосферу; серйозних збитків зазнала автомобільна промисловість, заснована на виробництві машин, що споживали занадто багато бензину, внаслідок чого – витіснення вітчизняних авто більш економічними японськими.

Приблизно тоді ж аналітики спробували порахувати, на скільки років людству може вистачити запасів нафти та почали бити на сполох. Під запасами нафти мається на увазі не загальний обсяг нафти, що існує на планеті, а максимально можливий обсяг нафти, яку можна видобути із надр землі при поточному рівні розвитку технологій.

В 2012-2015 роках такі підрахунки показали, що при нинішньому рівні споживання нафти її запасів вистачить на п’ятдесят з лишком років. Враховуючи колосальну залежність світової економіки від нафтових ресурсів на той момент, це означало мало не крах існуючого економічного устрою. Але чи так це сьогодні?

Крива Хабберта. Правильні підрахунки, неправильні висновки

Американський геофізик Кінг Хабберт в 1956 році озвучив теорію "Піку нафти", в рамках якої представив підрахунки, згідно з якими пік видобутку нафти в США припаде на 1965-1970 роки, а у світі на кінець XX століття. В межах його теорії була побудована так звана Крива Хабберта, що уявляла собою модель доступності нафти в майбутньому.

Хабберт вважав, що оскільки нафта є вичерпним ресурсом, неминуче настане момент, коли буде видобуто максимальний обсяг нафти, після чого неодмінно наступить спад. Спад видобутку нафти пояснюється тим, що на певному етапі кількість енергії, витраченої на видобуток бареля нафти перевищить кількість енергії, яка міститься в цьому барелі.

Запаси нафти, що знаходяться на поверхні, вичерпуються, а більш глибокий видобуток нафти тягне за собою підвищення витрат на її обслуговування. Після настання піку нафти буде видобуватися все менше і менше, аж поки вона не закінчиться зовсім, або вичерпаються технологічні можливості людства видобути необхідну нафту. Прихильників теорії Хабберта додалося, коли в 1971 році в США видобуток нафти досягнув піку і дійсно почав спадати.

Однак теоретичні підрахунки Хабберта не врахували коливання світового політичного градусу. Після енергетичної кризи 1973 року відбулася ісламська революція в Ірані в 1979 році. В результаті ірано-іракської війни суттєво знизився рівень видобутку нафти, це призвело до чергового стрибка цін.

Впровадження енергозберігаючих технологій, що відбулося після цього, та зростання видобутку нафти в країнах Латинської Америки та СРСР призвели до надлишку нафти на ринку та серйозного падіння ціни за барель. Таким чином пророцтво Хабберта щодо піку видобутку нафти в світі не здійснилося, хоча і могло бути вірним в разі збереження стабільної політичної ситуації.

Сучасні вчені розходяться на думці, коли все ж настане пік видобутку нафти. В різних джерелах називають 2020-ті, 2030-ті, 2040-ві роки. Ця дата змінюється по мірі розвитку технологій, що дозволяють здійснювати більш глибокий видобуток нафти, відкриття нових родовищ на шельфах та використання альтернативних джерел енергії.

То чи дійсно нафта може скінчитися?

Доба нафти

В 2000 році в одному із інтерв'ю Ахмед Закі Ямані, який 25 років обіймав посаду міністра нафти та мінеральних ресурсів Саудівської Аравії, заявив: "Кам'яна доба не закінчилася нестачею каменя і доба нафти закінчиться задовго до того, як у світі скінчиться нафта".

Лише в 2016 році доведені запаси нафти виросли на 14 мільярдів барелів або 0,9%. Збільшення відбулося за рахунок появи нових родовищ в Іраку та Росії. При цьому офіційні дані щодо менш значних країн гравцям нафтового ринку практично відсутні: високовартісні дослідження родовищ нафти не завжди готові собі дозволити навіть великі нафтові корпорації.

На початку XXI століття зміни цін на нафту стали найвиразнішою рисою світової економіки. З 2000 до 2008 року ціна бареля нафти виросла майже вп'ятеро (з 25$ до більш ніж 120$), а до 2016 року впала втричі порівняно з 2008 роком. Як це сталося? Американське вторгнення в Ірак в 2003 році призвело до дефіциту нафти на ринку, а різке підвищення попиту на сировину країн з економікою, що швидко розвивається, – Китаєм та Індією ще посилило його, спровокувавши зростання цін.

Економічна криза 2008 року, що настала після того, і небажання країн-членів ОПЕК дотримуватися квот на видобуток нафти, привезли до падіння цін до 50$ за барель.

Наступне падіння цін на нафту, що почалося в 2014 році і досягло свого мінімуму в 2016 (менше 40$ за барель) спричинилося черговим надлишком нафти на ринку: США, Іран, Ірак та Бразилія знову збільшили нафтовидобуток; а тепла зима 2015-2016 років призвела до сильного падіння попиту на енергоресурси. Тобто нафти навіть забагато?

Глобальне потепління. Зворотній відлік

В 2016 році колумніст газети Bloomberg Gadfly Ліам Деннінг написав: "Коли ціна на щось настільки ж важливе як нафта, досягає піку, людство робить дві речі: знаходить це більше та знаходить спосіб використовувати це менше".

Обмежені запаси нафти, її вплив на світові економіку та негативні наслідки її використання для планети (за останні 150 років спалювання нафтопродуктів та вугілля наблизили Землю до екологічної катастрофи) призвели до появи двох позитивних тенденцій: боротьбу з кліматичними змінами та розвиток альтернативних джерел енергії.

Наприкінці 2015 року в Парижі в рамках Рамочної конвенції ООН про кліматичні зміни, завірену майже двомастами країнами, відбулася конференція, на якій було підписано угоду з прийняття заходів для підтримки збільшення середньої температури планети нижче 2оC.

Мета угоди знизити викиди парникових газів шляхом адаптації економік кожної країни до змін клімату. До прикладу, США разом із Китаєм, на яких доводиться майже половина викидів парникових газів в світі (18% і 23% відповідно) зобов'язалися за двадцять років скоротити викиди на чверть в порівнянні з 2005 роком, а Євросоюз, відповідальний за десяту частину викидів, на 40% до 2030 року (в порівнянні з показниками 1990 року).

Незважаючи на заяву президента США Дональда Трампа про вихід країни із кліматичної угоди в 2017 році, не варто відкидати Америку. По-перше, президент не виключає повернення до умов угоди. По-друге, вихід із кліматичної угоди не заважає Штатам зберігати викиди в атмосферу на колишньому рівні чи навіть поступово зменшувати їх. По-третє, сьогодні надто мала вірогідність перебування Трампа на посаді голови держави більше одного терміну, а це означає, що вже через 3,5 роки Штати можуть повернутися до кліматичної угоди.

Оскільки за левову частку забруднення навколишнього середовища відповідальна нафтова промисловість, саме до її реформування призведуть в першу чергу паризькі домовленості.

Що ж саме можуть зробити країни-учасники конвенції? Головними "ліками" є скорочення споживання нафтопродуктів через розвиток альтернативних джерел енергії. Альтернативні джерела енергії це поновлювані ресурси, черпати які можна безкінечно від енергії Сонця, води, вітру. Використання цих джерел може до мінімуму знизити потреби в нафті та вугіллі, і як наслідок значно скоротити кількість викидів в атмосферу.

Ера "зеленої" енергії

Зараз із поновлюваних джерел енергії ми отримуємо, за різними даними, від 13% до 20% світової енергії: з них три чверті це горюча поновлювана енергія (біомаса та відходи) і лише одна чверть енергія гідро- та геотермальних джерел, енергія Сонця, вітру, припливів та хвиль.

Левова частка "зеленої" енергії виготовляється в країнах ЄС. До прикладу, в Данії 25% енергії отримують за допомогою вітроенергетичних установок, в Ісландії та Норвегії 100% електроенергії генерують за допомогою поновлюваних джерел.

Розвиток "зелених" технологій може стати ключовою стратегією розвитку країн, які змушені сьогодні пристосовуватися до коливань на нафтовому ринку. Суттєво скоротять світові потреби в нафті електромобілі. Особливість таких автівок в тому, що вони працюють не на двигуні внутрішнього згорання, а на електродвигунах із живленням від автономного джерела електроенергії.

З електромобілями пов'язані амбітні плани провідних світових держав із скорочення викидів в атмосферу. Сьогодні близько 75% викидів вуглекислого газу та близько 50% викидів VOC (летючих органічних речовин), оксидів азоту та твердих часток продукують саме автомобілі. До прикладу, Франція та Англія мають намір вже до 2040 року заборонити продаж автомобілів на дизелі та бензині.

В лютому 2017 року газета The Guardian, посилаючись на доповідь Інституту Грантем в Лондонському імперському коледжі, опублікувала колонку, в якій повідомлялося, що зростання споживання нафти та вугілля може закінчитися ще до 2020 року.

Низка країн ЄС вже в найближчі десятиліття планують виготовляти 100% енергії із поновлюваних джерел. Чи означає це, що з часом людство зможе відмовитися від нафти та вугілля і остаточно перейти на "зелену" енергію?

Відповідь на це запитання дасть вже відомий нам Кінг Хабберт. Ми, звісно, можемо підрахувати, в якому році при нинішньому рівні зростання споживання "зеленої" енергії світ відмовиться від нафти, та чи відбудеться це насправді?