Глава Госкино Филипп Ильенко: В мире формируется представление, что украинское кино возродилось

Украинская правда 1

Пилип Іллєнко з серпня 2014 року очолює Державне агентство України з питань кіно.

Він щойно повернувся зі щорічного міжнародного кінофестивалю у Торонто (The Toronto International Film Festival (TIFF)), в рамках якого працював український стенд.

Там Канада офіційно підтвердила прийняття пропозиції уряду України укласти міжурядову угоду про спільне виробництво аудіовізуальних творів.

УП. Культура дізналася у Пилипа Іллєнка, що дасть кіноугода з Канадою, як просувається робота над новим законом про державну підтримку кінематографії і скільки треба зібрати у прокаті, щоб окупити український фільм.

Голова Держкіно Пилип Іллєнко. Усі фото: Дмитро Ларін

ФЕСТИВАЛЬ У ТОРОНТО

Ви щойно повернулися з міжнародного кінофестивалю у Торонто. Там Канада офіційно підтвердила прийняття пропозиції уряду України про укладення міжурядової угоди про спільне виробництво аудіовізуальних творів. Поясніть, що ця угода змінить для України?

– Спробую не вдаватися у складні юридичні нюанси.

Кожна країна має свою систему підтримки національного кіно. Але фільми, які створюються спільно з іншими державами, не підпадають під визначення "національне кіно", адже у роботі над ними задіяна іноземна складова.

Для того, щоб фільм спільного виробництва міг отримати підтримку у кожній з країн-учасниць, йому потрібно отримати статус національного у кожній з них. Саме ця угода і надасть фільмам цей "національний режим". І вони зможуть претендувати на більш широку підтримку.

От наприклад, як фільм "Ізі", прем'єра якого відбулася цього тижня. Це копродукція з Італією. Обидві країни є учасниками Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво, яка може бути задіяна як для багатостороннього спільного виробництва, так і для двостороннього, як у цьому випадку.

Скільки триватиме укладання цієї угоди?

– Це займає чимало часу, але я впевнений, що з нашого боку затримок точно не буде. Думаю, в українській бюрократичній системі цей процес пройде швидко, бо всі у цьому зацікавлені.

Наші колеги з Канади також налаштовані на швидкий результат. В нас вже є конкретні проекти, які зможуть скористатися перевагами цієї угоди.

– Чи активно кіношники користуються цими угодами?

– Так. Зараз у нас створюється чимало фільмів у копродукції з європейськими країнами. Серед них Словаччина, Польща, Литва… До речі, Литва висунула на Оскар фільм "Іній", створений з нами у копродукції.

Таким чином, наші шанси отримати Оскара цього року збільшуються, адже на нього претендують вже два українських фільми, і є шанс, що з'явиться ще третій.

Хто третій?

– Офіційних результатів ще немає. Не хочу зурочити.

Також ми створюємо кіно разом із Францією, Італією, Болгарією, Грузією, Норвегією, Нідерландами, Швейцарією. У планах копродукція з Грецією та Британією. Обсяг копродукції дуже великий. Це стратегія нашої кіноєвропейської інтеграції і ми доволі швидко рухаємося у цьому напрямку.

Крім Канади, ми ініціюємо роботу з підписання аналогічних правових документів з Австралією, Китаєм та Південною Кореєю. Також в роботі є проект відповідної угоди з Аргентиною.

– Китайський ринок сьогодні є найбільшим. Як вирішується питання копродукції з цією країною? Чи буде Україна орієнтуватися на їхній ринок.

– Китайський ринок дуже складний. Він закритий. Там є квоти щодо кількості іноземних фільмів, які можуть вийти у прокат. Щоб виходити на той ринок, треба не тільки вписуватися у ті квоти, а й боротися за них з американськими мейджорами. Другий варіант – знімати кіно спільно з Китаєм.

Поки ми з вами говорили, там відкрився один кінозал. У них, за статистикою, відкривається три зали в день. На разі у них більше 40 тисяч кінозалів. Для порівняння, в Україні їх близько 480, щоб ви розуміли.

На відміну від українців, китайські глядачі надзвичайно часто ходять у кіно. Середньостатистичний українець ходить в кіно раз на два роки. У нас практично немає серйозної кінотеатральної аудиторії. А в Китаї є. За неї бореться весь світ.

Як сприймали українські фільми у Торонто?

– Хочу наголосити, що покази фільмів були в рамках Днів українського кіно в Торонто, тобто цей захід не був у рамках міжнародного кінофестивалю. Більшість аудиторії, якій ми показували фільми – українці або люди пов'язані з Україною. Сприймали фільми добре.

У рамках цього фестивалю у нас був стенд і ряд заходів пов'язаних зі стендом, зокрема ринковий показ фільму, що представлятиме Україну на Оскарі "Рівень чорного". Там пройшов комерційний показ для дистриб’юторів, для потенційних sales-агентів.

Наскільки активно дистриб'ютори цікавляться українським кіно у контексті участі України в таких масштабних кінофестивалях?

– Ці процеси пов’язані. Важливо правильно їх організувати: найкраще – знайти sales-агента до завершення зйомок фільму. Саме тому ми активно беремо участь у різних фестивалях та в таких презентаціях, як work-in-progress [з англ. – незакінчене виробництво, презентація продюсерами і режисерами відзнятого матеріалу повнометражних фільмів на незавершеній стадії, – УП.Культура] і пітчингах.

Коли фільм вже готовий, то для нього вже складніше шукати sales-агента. Краще це робити у процесі.

Власне, через це ми вкладаємо такі великі зусилля у такі індустріальні івенти. Саме вони є точкою, де можна познайомити наших кінематографістів з потенційними партнерами. Практично, це легше зробити для копродукційних фільмів, адже часто наші більш досвідчені міжнародні партнери нам допомагають.

Наприклад, фільм "Ізі" мав sales-агента ще до того, як його відібрали в Локарно. А, можливо, це й вплинуло на відбір, адже sales-агент також допомагає просувати фільм.

Міжнародна кіноіндустрія – це дуже персональний бізнес, де все зав'язано на персональних знайомствах, особистому авторитеті. Коли ми були на кінофестивалі у Торонто, то відчули: у європейських колах ми вже більш- менш почуваємося "у своїй тарілці" – багато кого знаємо, маємо професійні контакти. А от Північна Америка для нас тільки початок.

Можна сказати, що це для нас була розвідка, аби зрозуміти, як правильно організувати роботу наступного року, які поставити акценти, які краще влаштувати активності.

РОБОТА НАД ЗАКОНОМ ПРО ДЕРЖПІДТРИМКУ КІНО

Як триває робота над підзаконними актами, які "запустять" в роботу новий закон про державну підтримку кіно?

– От, у мене якраз триває робочий процес (показує купу паперів). Це тільки частина драфтів [з англ. – "чернетка"], які закінчила розробляти робоча група. Частина з них вже пройшла обговорення Громадською радою при Держкіно та була підтримана чи доопрацювалася з урахуванням зауважень.

Частина документів вже пішла на погодження, але частина належить не до нашої компетенції. Три проекти законів, які мають бути ухвалені Верховною Радою, лежать ще з попередньої сесії. На жаль, народні обранці не встигли за них проголосувати.

– Не слід шукати зради у цьому затягуванні із голосуванням? Депутати дійсно просто не встигли проголосувати?

– Так, це дійсно дуже складна робота. Насправді, ніхто не планував, що Держкіно генеруватиме таку кількість документів. У нас навіть штат юристів не розрахований на це, адже ми орієнтовані на обслуговування поточної діяльності та роботу в штатному режимі.

Хоча, і штатні процеси у нас суттєво збільшилися: зараз у виробництві півсотні повнометражних ігрових і анімаційних фільмів. Плюс короткі метри, документалки, короткометражна анімація.

Загалом, цього року виникали такі ситуації, що одночасно у роботі перебувало близько 100 проектів. Це величезне навантаження на їхнє обслуговування: це контракти, звітність, безліч необхідних речей, які пов’язані з реалізацією бюджетної програми.

Чи слід очікувати реформи у структурі Держкіно у цьому контексті?

– Невеличкі структурні зміни ми вже пережили. Звичайно, якщо на нас будуть покладені (а так і буде), усі ті речі, що передбачені новим законом, то треба говорити про збільшення штату співробітників та створення нових відділів. Вони займатимуться тими напрямками, якими ми раніше взагалі не займалися.

Наприклад, cash rebate [з англ. "грошова знижка" – грошові повернення і податкові пільги на кіновиробництво, які виплачує держава кіновиробнику, – УП. Культура], чи, наприклад, підтримка кінопрокатної мережі, підтримка кіноосвітніх проектів. У нас таких підрозділів поки що взагалі немає, але ми плануємо. Залежно, звичайно, і від фінансування.

Звісно є проблема неконкурентної оплати праці держслужбовців. Хоча, це проблема не тільки Держкіно, а й інших державних структур. Якщо ми хочемо від держави якісних послуг, то нам треба мотивувати державних службовців.

Можливо, ті, хто не відповідають високим стандартам, мають бути звільнені, а ті, хто можуть працювати якісно – мають отримувати гідну заробітну платню. У тому числі, щоб не почуватися приниженими.

Серед "кіношників" сьогодні спостерігається "відтік мізків" закордон чи навпаки?

– Зараз якраз зворотній процес. Багато людей повертаються і бачать перспективу саме в Україні. Наприклад, Марина Врода, яка навчалася закордоном , повернулася і знімає проект за нашої підтримки. Ми вже запустили виробництво її дебютного повного метру.

Раніше обговорювалася ідея, згідно з якою члени Ради державної підтримки кінематографії отримуватимуть стипендію у 160 тисяч гривень. У чому буде полягати робота членів цієї комісії, хто в неї увійде?

– Ніяких 160 тисяч гривень ще немає. Це була одна з пропозицій, яку публічно озвучила Громадська рада при Держкіно, щоб обговорити її більш широким колом.

У тому проекті, який ми направимо на розгляд зараз, буде інша пропозиція. І тут слід розуміти, що це також тільки пропозиція, яку обговорюватимуть і погоджуватимуть багатьма інституціями і вже після цього її можуть ухвалити чи не ухвалити у Кабміні.

Ми будемо пропонувати, щоб сума стипендії була у 25 мінімальних заробітних плат, це близько 80 тисяч гривень. Але там також є податки і так далі.

Склад комісії – дев'ять осіб. Це Рада з державної підтримки кінематографії. Фактично це колегіальний орган, який даватиме зелене чи червоне світло на кожен проект, який буде хотіти отримати державну підтримку. Держкіно готуватиме для нього пропозиції, буде займатися менеджментом, а вони прийматимуть рішення.

Зараз з нами фактично активізують співпрацю усі продакшени. Якщо буде підтримка серіалів, то очевидно, що й усі телеканали за нею звертатимуться. Плюс ще є кінотеатри, освітні заклади, архівна спадщина, cash-rebates. Фактично вся індустрія так чи інакше буде зав’язана на співпраці з Держкіно.

Хто тоді це буде? Галузь оживає, всі, хто гарно розбирається у кіно – працюють над його створенням.

– Очевидно, що у членів комісії не може бути ніякої участі в індустріальних процесах на час їхньої роботи на цій посаді. Ці люди мають бути незаангажованими. Вони не зможуть працювати в індустрії на час своїх повноважень, бо в них буде конфлікт інтересів.

Також ми ж хочемо, щоб це були фахівці високого рівня, люди з авторитетом. Їх призначатиме Кабмін.

Хто із фахівців відмовиться знімати кіно заради держслужби?

– Хтось має залишитися і працювати на державу. Мені теж хочеться зараз йти і знімати кіно. Усі мої колеги знімають кіно, а я змушений сидіти тут з пачками документів (усміхається).

Чи розглядаєте ви варіант із залученням іноземців, адже в них може бути той досвід, якого не вистачає нам.

– Ні. Я взагалі вважаю, що подібний досвід з іноземцями в керівних органах кіноіндустрії нам не потрібен. У нас є достатньо громадян України, які можуть виконувати ці функції. Ми не потрібні іноземцям. У них немає мотивації любити Україну. Така мотивація є у нас.

Але у них є досвід знімати кіно, яке досягає значних результатів.

– У нас теж є такий досвід.

– Наскільки український cash rebate конкурентоздатний, як він вираховувався?

– Взагалі cash-rebate – міжнародна конкурентна пропозиція, адже перше питання, яке ми чуємо будь-де, коли представляємо українські можливості обслуговування іноземних проектів – це "які бонуси ви даєте?".

Міжнародні продюсери вже не хочуть приходити тільки через те, що у нас дешевше (а у нас реально дешевше, через девальвацію національної валюти).

Вони кажуть: у Хорватії мені пропонують стільки, ще десь – стільки. А у вас? От ми і визначилися.

Наскільки наші "бонуси" у 16% для кіновиробника конкурентоспроможні, порівняно із сусідніми країнами?

– Наші – одні з найнижчих. У середньому по Європі – повертають десь 25%.

А чому і ми не поставили такий cash-rebate, щоб переманити усіх?

– Це рахувалося від рівня податків. Розрахунок такий: ми будемо вигравати, адже в нас є додаткова пропозиція по дешевизні. Тому в нас такий cash-rebate. Я думаю, що у подальшому ця цифра може бути переглянута. Коли ми побачимо, як вона працює і яку приносить користь країні. Вона ж приносить не тільки живі гроші, хоч і їх також.

Кіно – це не тільки витрати на якісь кіноречі, з яких сплачуватиметься cash-rebate, це також кошти, які підуть в усі супутні сфери: від аеропортів і транспорту до ресторанів, кейтерингів, побутових послуг, розваг, туризму тощо.

Кінематографісти – не найбідніші люди. Якщо сюди приїжджатимуть великі продакшени, то вони залишатимуть у нас чималі гроші. У тому числі, купуватимуть нерухомість та інвестуватимуть у створення виробничих потужностей, популяризуватимуть країну як туристичний об’єкт.

От, наприклад, як у Болгарії. У державну занедбану кіностудію Баяна інвестували американці і там зняли, як мінімум три блокбастери. Найвідоміший – "300 спартанців".

До речі, про кіностудії. Ви виступаєте проти приватизації кіностудії Довженко, у той же час утримувати на балансі держави збиткове підприємствоне найкраща ідея. Як правильно, на вашу думку, вирішити цю ситуацію?

– Я не вірю, що приватизація робить підприємство більш ефективним просто тому, що воно приватизоване. Це неправда. Є купа прикладів, коли підприємства після приватизації розпилювалися на металобрухт і просто зникали.

Як правильно?

– Правильно сформулювати проблему. Чому державна студія працює не так ефективно, як приватна студія? Що їй заважає? Ці відповіді очевидні.

Наприклад, ця організаційно-правова форма "державне підприємство" – є рудиментом радянської системи господарювання. Це маячня, яка записана у Господарському кодексі України. Цей документ консервує якісь абсурдні речі.

Державна студія не є власником свого майна і не може ним розпоряджатися вільно. Кожна дія, що пов’язана з майном, здійснюється не студією, а фактично Фондом держмайна.

Аби взяти в оренду приміщення на студії Довженка треба пройти процедуру погодження з Фондом держмайна. Це триватиме місяць-два. У іншого орендодавця, недержавного підприємства, ви приходите, обираєте приміщення і ввечері вже там працюєте.

Також кіностудії мають перераховувати частину всіх своїх прибутків державі. А вони реально збиткові. Якщо вони отримують якийсь прибуток, то логічно було б реінвестувати його в утримання цієї величезної "махіни", яку вони дістали у спадок від Радянського Союзу.

Треба реформувати організаційно-правову базу кіностудій, вивести їх з-під дії цих абсурдних регуляцій. А, можливо, взагалі скасувати ці регуляції. Вони не дають розвиватися не тільки кіно. Нащо встановлювати, що усі державні підприємства мають відраховувати 75% прибутку державі? Чому 75%? Хто це порахував? Чому всіх під одну гребінку?

Питання не в тому, що приватний власник ефективніший. Можна і державного власника зробити ефективнішим.

Коли це питання буде актуальним для розгляду?

– Це питання не належить до компетенції Держкіно. І взагалі, державні кіностудії не належать до сфери нашого впливу. Це компетенція Міністерства культури України.

Ви обговорювали ці тези у Мінкульті?

– Я доношу ці тези до всіх, кого вони цікавлять. І, звичайно, ми обговорюємо цю проблематику з колегами з Міністерства культури.

ПРО ТЕЛЕБАЧЕННЯ

У випадку, якщо парламент підтримає закон про державну підтримку кіно, серіали отримають 500 млн грн. Як обиратимуться серіали, які отримають підтримку? Які головні проблеми сьогодні можете назвати?

– Буде конкурсний відбір. Серіали – дуже потужний інструмент впливу на громадську думку. Якщо ми не будемо створювати свої серіали, то на громадську думку в Україні буде впливати хтось інший, хтось з-за кордону. Я навіть знаю, хто у цьому зацікавлений.

Російські серіали вже заборонені. Хто ще?

– Однієї заборони російських серіалів недостатньо, щоб їх витіснити. Вони повертаються у вигляді білоруських серіалів, казахських серіалів, або навіть знятих в Україні, які фактично, навіть якщо вони не створюються росіянами, містять концепцію "русского мира". Нам треба формувати свій дискурс.

Проблемою я би назвав те, що в Україні забагато телеканалів. Природний шлях розвитку мав би бути такий: у світлі економічної конкуренції частина каналів мала б зникнути, а частина залишитися і ділити між собою рекламний ринок, бо всі українські канали збиткові і це не таємниця. Ви самі знаєте, навіщо вони існують.

Це загальне зауваження. Але оскільки ці канали вже існують, ми маємо наповнити їх українським серіальним контентом. Глядач на телебаченні дивиться в основному три речі: новини, дорогі великі шоу і серіали.

Телеканал 1+1 звинувачує Держкіно у корупції. Ви пов'язуєте цю атаку із тим, що Держкіно не дає плюсам показувати куплений російський контент?

– Цілком можливо. Я не знаю, яка в кого може бути особиста мотивація, я про це говорив на прес-конференції. Йдеться не про те, що звинуватили персонально мене. Така доля у держслужбовців – їх постійно підозрюють і в чомусь звинувачують. Я б це пережив.

Звинуватили всю українську кіноіндустрію. У нас є комісія, яка обирає проекти. Почитайте, хто входить до її складу. Всі ці люди є публічними і відомими. Це спроба звинуватити невідомо у чому все українське кіно.

Коли я чую такі звинувачення, я розумію наслідки – далі навішують ярлик і формують у глядача певне уявлення про те, що українські фільми є неповноцінними фільмами, які нібито створювалися лише для того, щоб вчинити якісь там "оборудки". І глядач не захоче дивитися ці фільми.

Зараз на афішах кінотеатрів є чотири українські стрічки. Частина створена за державний кошт, частина ні. Коли таке було? Можна оцінити якість. "Недофільми" беруть в Локарно? Канни? Роттердам? Карлові Вари? Берлін?

Українські фільми представлені на усіх найпрестижніших кінофестивалях світу. На міжнародному рівні практично формується уявлення, що українське кіно відродилося.

Ми майже з усіма сусідами створюємо фільми. Наприклад, зі Словаччиною – фільм "Межа" – приз за найкращу режисуру в Карлових Варах і рекорд з бокс-офісу. Не серед якогось там вікенду, а взагалі. Ніхто у Словаччині не збирав таку касу, і американські стрічки теж. Скоро цей фільм буде і в українському прокаті. Я думаю, він теж збере непогану касу.

ЯК ВІДБИТИ УКРАЇНСЬКИЙ ФІЛЬМ У ПРОКАТІ

Українські масові фільми відбиваються у прокаті?

– Українські фільми демонструють все кращі результати, але на українському ринку складнопостановочний фільм за винятком таких жанрів, як комедія, навряд чи може відбитися. А насправді, ще жоден не відбився.

А "Інфоголік"? Вони наче хизувалися тим, що фільм відбився.

– Ні, він не відбився. Зараз є теоретичний шанс у "Дзідзьо. Контрабас". Він вже зібрав 15 мільйонів, очевидно, що вони мають шанс і за 20 вийти. Втім, я не знаю, який у них був виробничий бюджет. Вони не оголосили це.

Насправді, щоб відбити фільм у прокаті треба зібрати суму у 4-5 разів більшу за виробничий бюджет. Логіка дуже проста. Беремо бокс-офіс у 20 мільйонів гривень. В Україні таку суму зібрати доволі важко. Далеко не кожен американський фільм її збирає.

Ви маєте 20 млн. з них 20% – це ПДВ, бо немає податкового кредиту, це авторські права. Тобто залишається 16 мільйонів. 50% з них залишає собі кінотеатр. Тобто у вас залишилося 8 млн. Звідти 15% – це доля дистриб’ютора. Залишається 6 мільйонів 800 тисяч.

Для того, щоб зібрати 20 мільйонний бокс-офіс треба було вкластися у промо-кампанію. Приблизна її вартість – п’ята частина від бокс-офісу (це грубий підрахунок). Вважатимемо, що при бокс-офісі у 20 млн – два-три мільйони продюсери витратили на рекламу – це нормально. Таким чином залишається 3 мільйони 800 тисяч – це 150 тисяч доларів.

Було заявлено, що касові збори "Інфоголіка" – 5 мільйонів, а їхній бюджет склав 4 мільйони. От і вся математика цього бізнесу. Тобто сьогодні без державної підтримки існування національно кіно неможливе.

Якщо я піду тільки на один фільм цього тижня, то на що сходити?

– Якщо цього тижня… сходіть на "Ізі". Але ще на "Рівень чорного", "Дзідзьо. Контрабас" і ще спробуйте знайти десь "Червоного" (сміється).

Валерія Широкова, спеціально для УП.Культура