Как Козаки себе "хозяина" ищут

Украинская правда

Коли більш ніж півстоліття тому режисер Володимир Дахно виводив у блокноті перші обриси своїх зіркових персонажів – козаків Грая, Ока і Тура, він не надто задумувався про авторське право.

Один за одним почали виходити мультики про пригоди козаків.

Раз – і ті стали всенародними улюбленцями. Їхні усміхнені обличчя почали масово з’являтись на вивісках магазинів, ресторанів, на футболках, на упаковках з продуктами.

Едуард Кирич, художник-постановник знаменитих мультфільмів, був щасливий. От тільки Володимир Дахно все хмурнішав і хмурнішав – розмірковував, як захистити своїх козаків від піратства.

Володимир Дахно – "тато" зіркових персонажів – козаків Грая, Ока і Тура

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АВТОР

У 90-их роках режисер познайомився з правозахисником та знавцем в галузі авторського права, росіянином українського походження Сергієм Кулаковим.

У того була своя організація – Гільдія авторів "Сяйво слов’ян", яка і мала на меті захищати права творців.

Від імені Дахна, Кулаков подав перший судовий позов – щодо неправомірного використання козаків у політичній рекламі. Порушник пішов на мирову – пообіцяв заплатити 10 тисяч гривень штрафу.

У 1999 році була створена перша всеукраїнська громадська організація колективного управління авторськими правами "Гільдія кінорежисерів 24/1".

Володимир Дахно радо вступив до її лав, а 22 липня 2002 року він став першим українцем, який зареєстрував свої авторські права.

На той час Сергій Кулаков став виконавчим директором "Гільдії". У нього були великі плани на козаків. Ось як, приміром, побудувати на острові Хортиця український прототип Діснейленду – Дахноленд.

Та не судилося. 29 липня 2006 року Володимир Дахно помер уві сні від серцевого нападу.

ДОНЬКА БЕЗ СПАДЩИНИ?

Наталія Дахно, донька режисера, не поспішала оформлювати документи на спадщину батька – право на використання зображень козаків Грая, Ока і Тура. Єдина спадкоємиця була впевнена – спадщина від неї нікуди не втече.

Вона пригадує, що "десь в 2008-2009 році" до неї подзвонив нині покійний режисер Максим Паперний. Хотів зняти про козаків мультик. Цей дзвінок змусив Наталію зайнятись документами.

20 квітня 2010 року нотаріус видала їй свідоцтво про спадщину, але мультик так і не зробили – у Паперного щось пішло не так з фінансуванням.

Через деякий час до Наталії зателефонувала студія "Квартал 95". Коміки хотіли знімати ролики про козаків і вийшли на Сергія Кулакова. За словами представників "Кварталу", останній показав їм першу частину якогось договору з Володимиром Дахном за 1999 рік, тож Наталію вони попросили показати документи у повному обсязі.

Дахно нічого не розуміла – тата більше немає, а договір давно припинив існування. Це був перший тривожний дзвіночок.

Затим жінка випадково знайшла в магазині дитячу ілюстровану книжку про пригоди козаків, яка вийшла у видавництві "Казка". Наталія найняла юриста та подала позов на порушення її авторських прав до суду.

Відтак у 2011 році розпочалась судова епопея, яка триває до сьогодні.

27 серпня 2012 року позовні вимоги Наталії Дахно частково задовольнили: Печерський райсуд зобов’язав видавництво "Казка" виплатити жінці матеріальну компенсацію.

"Казка" подала на апеляцію. Видавництво спростовує звинувачення, посилаючись на договори, укладені з "Гільдією кінорежисерів 24/1".

Донька Володимира Дахна заперечує. У судовому рішенні вказано, що ці документи з’явились вже у 2007 році, тобто після смерті батька: "Трьохсторонній договір, на який посилався представник ТОВ "Казка" та представник третьої особи ВГО "Гільдія кінорежисерів 24/1" був укладений 10.06.2007 року, тоді як згідно даних свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер".

Та справа в тому, що існує й інший договір за 7 березня 2003 року. Згідно з цим документом, Тадеуш Павленко, автор тексту книжки та Володимир Дахно, автор опису та зображень козаків, передали "Гільдії" свої виключні майнові права на використання своїх творів.

Закон говорить, що автор має немайнові та виключні майнові права.

Приклад немайнового права – це коли твоє ім’я з’являється поруч із твоїм твором, де б його не використовували. Це право ніхто не може забрати – ані за життя, ані після смерті творця.

Натомість виключні майнові права – це коли автор дозволяє/забороняє використання свого твору та отримує за цю діяльність гроші. З такими правами можна робити будь-що – передавати в спадок, дарувати чи продавати.

Існує два способи продажу – ліцензія та передання.

Надання ліцензії означає, що автор залишається власником майнових прав, але дає право відповідним людям/організаціями, тобто ліцензіатам, виконувати певні дії протягом обмеженого часу.

А можна майнові права передати чи подарувати, тобто забрати у себе можливість назавжди заробляти на своєму творові.

7 березня 2003 року Володимир Дахно справді віддав свої виключні майнові права на опис та зображення козаків "Гільдії", а отже уповноважив останню отримувати гроші за використання своїх Грая, Ока і Тура як за його життя, так і після смерті.

Відповідно до ч.3 ст.32 закону "Про авторське право та суміжні права" такі "подарунки" можна робити тільки особі, а не організації. Тим паче, якщо та, як "Гільдія", за своїм статутом є неприбутковою.

Втім апеляційний суд тоді не розглядав правомірності договору, а лиш доводив факт його наявності, як такого. Тож суд змінює рішення першої інстанції – Наталія Дахно не отримує компенсації за книжки, видані "Казкою". Ба більше – тепер її статус спадкоємиці під питанням.

Донька подає на касацію – просить суд переглянути апеляційне рішення.

У cвою чергу в 2013 році "Гільдія" подає до суду інший позов – вимaгає частково позбавити доньку покійного аніматора авторських прав. Частково, тому що існують ще невідтворені сценарії про пригоди козаків.

"Гільдія" стверджує, що нотаріус, яка видала Наталії Дахно документ про спадщину, опиралась лише на реєстрацію авторського права її батька. А згідно з законом, мала би ретельно дослідити чи не уклав батько за життя договорів про передачу своїх прав комусь іншому.

На суд представники організації приносять тільки копію трьохстороннього договору "Гільдія"-Дахно-Павленко. Донька заперечує цей документ і подає зустрічний позов щодо визнання цього договору недійсним.

Наталія Дахно шокована: "Мало того, що це копія. Так ще підпис незрозумілий, ніби накладний. Мій тато, архітектор, завжди виводив чіткі лінії, а тут взагалі незрозуміло що".

Позовні вимоги "Гільдії" задовольняють – 30 березня 2015 року Дарницький райсуд постановив визнати свідоцтво Наталії про спадщину частково недійсним.

НЕ СПАДКОЄМИЦЯ, ТОМУ ЩО ЗАПІЗНИЛАСЬ

Наталія Дахно та її мама, друга дружина режисера, Людмила Ларюшкіна, дивуються усім цим перепетіям.

У 2006 році Людмила супроводжувала чоловіка, коли той писав заяву на вихід з лав "Гільдії". За словами Ларюшкіної, це відбувалось в присутності Сергія Кулакова, директора організації.

"Кулаков казав – не треба розривати контракт! Володимире Авсентійовичу, я вам буду допомагати, ви що!", – згадує жінка.

2 лютого 2006 року Володимир Дахно оформив довіреність на колишню дружину Ларюшкіну. Тепер Людмила мала право представляти його авторські інтереси.

Тоді ж вона попросила "Гільдію" надати всі документи, що стосувались діяльності Володимира поки його права були в колективному користуванні. "Ми піднімаємо ці документи, з’ясовуємо, що там крутились доволі великі гроші... Тато в шоці, він нічого про це не знав", – згадує Наталя.

Утім, усіх документів дружині таки не видали – послалися на конфіденційність інформації.

Відтоді Людмила Ларюшкіна та донька Наталя були певні – історія з "Гільдією" закінчилась.

Сергій Кулаков запевняє, що ця історія просто не могла закінчитись. Передусім, він не пам’ятає, щоб підписував заяву про вихід Володимира Дахна з лав організації. Документ, який принесли в суд як доказ, він вважає фальшивим:

"На цій заяві стоїть підпис про отримання, але невідомої мені людини. Тобто ким отримано – невідомо. Підпис на документі – не мій, а працівників "Гільдії", які могли б приймати цю заяву, у штаті не було.

До того ж, на мій погляд, на оригіналі заяви підпис зроблений на струнному принтері голубим кольором".

Натомість Сергій Кулаков пам’ятає, що приймав від Людмили Ларюшкіної іншу заяву – на вихід Володимира Дахна зі своєї організації "Сяйво слов’ян".

Згідно з законом, "Гільдія" повинна збирати винагороду за використання творів, права на які передані їй в колективне управління. Тому Кулаков стверджує, що навіть якби Володимир Дахно і вийшов би з лав "Гільдії", остання й надалі продовжувала б керувати правами автора та сплачувати йому за це роялті.

Така виплата, до речі, стала поворотною у долі "козаків".

У 2003 році про козаків вийшла книжка під назвою "Як козаки куліш варили". За її продаж "Гільдія" виплачувала Володимиру Дахну роялті.

За кілька днів до смерті автора, організація якраз отримала гроші та збиралась виплатити їх аніматору. Та не встигла.

Сергій Кулаков запропонував "Гільдії" виплатити гроші Наталії Дахно і то якнайшвидше.

Наталя пам’ятає ту зустріч із представниками "Гільдії" на кладовищі. Там їй дали на підпис документ, за яким вона отримала 300 гривень. Цей момент донька тоді не зауважила, їй було не до того: "Як зараз пам’ятаю – вони підсунули мені той папірчик під час похорону, коли я в траурі й всяке таке".

Сергій Кулаков каже, що такий випадок виплати роялті був винятком. "Після смерті Дахна я весь час, зустрічаючи Наталію Дахно, запитував її – ти вступила у право успадкування? Приходь до "Гільдії" обов’язково, треба укласти договір, щоб у подальшому отримувати винагороду у вигляді роялті".

Наталя пам’ятає дещо з таких розмов: "В день татового похорону до мене підходить Кулаков. Каже, ти ж не забудь, що через півроку ти в права вступиш, там ще в тата є гроші на рахунку, тобі ж їх всі треба буде забрати... До чого він це говорив, я не знаю".

Відтак на суді Наталія Дахно запевняє, що вперше дізналась про існуючий договір між "Гільдією" та батьком аж під час судових дебатів з видавництвом "Казка" у 2012 році.

Утім, на думку суду, підписаний під час поховання батька у 2006 році папірець свідчить про інше – Наталя отримала роялті, а отже знала, що договір існує.

Папірець відіграв ключову роль у суді. Суд відмовив Наталії у її зустрічному позові щодо визнання договору недійсним, посилаючись на те, що вона давно пропустила 3-річний термін, протягом якого могла оспорювати відомий їй договір.

Тож маючи лише копії оскаржуваного договору, "Гільдія" виграє суд – Наталя Дахно більше не має майнових прав на персонажів свого батька.

Донька не здається – вона подає на апеляцію. Суд назначає почеркознавчу експертизу договору.

Втім, організація й надалі не надає оригіналу документу і в зв’язку з цим 13 травня 2015 року Апеляційний суд міста Києва визнає договір недійсним.

Суд доводить, що папірець, який Наталія Дахно підписувала під час похорон, зовсім не квитанція про виплату роялті. На документі взагалі не має вказівки щодо цільового призначення виплати грошей. Отже Наталія Дахно таки має право на спадщину батька.

"Гільдія" подає на касацію для перегляду апеляційного рішення. Сергій Кулаков пояснює, чому не зміг пред’явити оригінали договору "Гільдія"-Дахно-Павленко: "Як ми могли подати його на експертизу, якщо він уже був підшитий до матеріалів судової справи (у 2012 році, коли "Гільдія" виграла, – ред.)? Ми звернулись у Верховний суд – дайте нам оригінал".

Суд перевірив матеріали – згаданий документ і справді фігурував у тій справі, але в підшивці його не знайшли. Як не знайшли й підтвердження того, що його повертали власнику.

"Слід зазначити, що Наташа Дахно просила (це є у фонограмі справи,) щоб я представив у суд свій оригінал авторського договору з Дахно. Та я сказав, що я тут взагалі не сторона процесу – стороною була "Гільдія", – розповідає далі Сергій Кулаков.

Якщо я буду в складі учасників процесу, то я надам свій оригінальний примірник авторського договору. Тут уже інша справа. А так, я боюсь дати їм такий важливий документ – бо його (Дахна, – ред.) примірник, перш за все, має бути в неї (Наталі, – ред.)"

ЩЕ ОДИН ПРАВОВЛАСНИК

Під час судових дебатів розгортається ще одна "сюжетна лінія".

28 квітня 2014 року Сергій Кулаков реєструє у Державній службі інтелектуальної власності інший договір, підписаний 21 листопада 2003 року.

Згідно з цим документом, Володимир Дахно продав Сергію Кулакову свої виключні майнові права на зображення трьох козаків. За словами Сергія Кулакова, такий "подарунок" він неочікувано отримав від режисера в день свого ювілею.

Коли Наталія Дахно дізналась про це, вона попросила директора надати оригінал цього договору задля проведення почеркознавчої експертизи.

Сергій Кулаков спочатку відмовив. Мовляв, він взагалі не сторона судового процесу. Та й після історії із загубленим у суді оригіналом договору "Гільдія"-Дахно-Павленко каже, що боявся комусь давати такий важливий документ.

Утім, він усе ж мусив віддати договір на вимогу суду й от вже більше року як він не має його на руках. При ньому лише нотаріально засвідчена копія. У судових документах останнє підтверджується.

23 січня 2017 року він подає до суду у цій же справі свій самостійний позов – просить визнати недійсним свідоцтво Наталі Дахно на спадщину в зв’язку з тим, що у 2006 році її батько продав права на козаків йому.

Цікаво, що "Гільдія" підтримує цей позов. Організація визнає, Сергій Кулаков – правовласник опису та зображень трьох козаків, а договір "Гільдія"-Дахно-Павленко стосувався права лише на один "твір" – книжку видавництва "Казка".

Ольга Шевченко, адвокат Наталії Дахно, приголомшена: "Тобто ми четвертий рік слухаємо справу, в якій "Гільдія" вважає себе правовласником зображень, створених Дахном, а тут вони ("Гільдія", – ред.) заявляють, що цей договір стосувався тільки книжки?"

Директор розповідає, що доленосний документ містив певні нюанси.

По-перше, до моменту передачі самого твору та сплати за нього винагороди, договір можна розірвати. Сергій Кулаков стверджує, що гроші він заплатив:

"У 2005 році Дахно повністю отримав 10 тисяч євро авторської винагороди за умовами авторського договору зі мною. Він їх отримав не безпосередньо з рук в рук...

Про це знала його донька та, мабуть, і колишня дружина, Людмила Ларюшкіна".

У 2005 році екс-дружина Дахно саме повернулась після тривалого перебування у Швеції. Про цю суму вона тоді почула від інших: "Я приходжу в Дім кіно. І тамтешні дівчата мені розповідають, що виявляється "Гільдія" були винні Володі якихось 10 тисяч євро! Це такі гроші на ті роки! Ми ж постійно приїжджаємо до Володі, а він ледь не напівголодний сидить. То де ті обіцяні гроші, які йому мали виплачувати?"

Другий нюанс – документ містив певні умови конфіденційності. За словами Кулакова, Володимир Дахно від початку наполягав на тому, щоб про факт підписання та умови договору ніхто не знав. Переймався, щоб не почалось всіляких непорозумінь.

Сергій Кулаков пояснює – саме через умови конфіденційності він і не заявляв раніше про свої права. Хоча після смерті Дахна і позову його доньки таки міг це зробити: "Але ота приписка в договорі про конфіденційність накладала вето – не можна реєструвати, бо розголошуєш конфіденційність".

Ольга Шевченко, адвокат, бачила договір у суді. Вона запевняє – умови конфіденційності стосувались лише винагороди.

Наразі головне завдання суду – вияснити, чи справжнім є підпис Володимира Дахна на договорі з Сергієм Кулаковим.

***

Таким чином Наталія Дахно оспорює спадщину свого батька у двох справах.

У Дарницькому суді вона просить визнати недійсним договір "Гільдія"-Дахно-Павленко за 7 березня 2003 року – справу вивчають від самого початку.

А у Шевченківському суді Наталія оспорює істинність договору Кулаков-Дахно за 21 вересня 2003 року – тут проводиться почеркознавча експертиза документа.

Сергій Кулаков же переконаний, що відповідальність за ситуацію, яка склалась, несуть "ділки від культури", які зараз отримують гроші від промоції образу козаків. Він певен, що саме ці невідомі люди вмовили Наталію Дахно отримати неправомірне свідоцтво.

Йому урвався терпець – разом зі своїми адвокатами він готує лист про "корупційні діяння у сфері культури" до Генпрокуратури, НАБУ та СБУ. У разі невдачі в суді Кулаков готовий звертатися до Європейського суду з прав людини.

Наталія Дахно теж втомилась від непорозумінь та багаторічної судової тяганини за спадщину свого знаменитого батька. Донька не збирається здаватись – в крайньому разі звернеться до президента.

Це рішення вона мотивує так: "Будь-який суд – це неприємно. Але одна справа – судитись за квартиру, а інша – за один із символів країни. Бо козаки - це візитівка України. І я хочу, щоб ця спадщина лишилась у моїй сім’ї, у моїй країні".

Ілона Громлюк, журналістка, спеціально для УП.Життя