Раніше, ніж Путін

Обозреватель 1
Раніше, ніж Путін

Отже, зустріч двох президентів відбулась і в Україну полетіли джавеліни, стелси та мільярди доларів американської допомоги. Трамп проникся важливістю ролі України в контексті європейської та світової безпеки, вступив Україну в НАТО і ввів американський авіаносець у Керченську затоку перекривши доступ окупантів до анексованого півострову.

Так би мала виглядати "перемога" і "західнамдопоможе" в ідеальному варіанті. Але, за три з половиною роки окупації ми маємо лише постійні розмови про збільшення санкцій. І, навіть після 5 місяців нової адміністрації, – відсутність чітких сигналів від США щодо вирішення конфлікту на Сході України. Точніше, сигнали є, але вони Україні так не подобаються, що ми робимо вигляд, нібито вони не чіткі.

Від самого початку було зрозуміло, що зустріч – не більш, ніж символічна. Хоча тема актуальна для обох президентів – агресія Росії. Актуальна, але з різних боків.

Щодо практичних результатів. Ніхто з гарантів української цілісності по Будапештському меморандуму не надав нам військової допомоги навіть у період активних військових дій. Може годі й очікувати якихось кардинальних змін у період так званого "режиму припинення вогню" та дворічної локалізації військового конфлікту. Ми вже маємо досвід Грузії, де відбулась пряма інтервенція Росії (збройними силами, а не "іхтамнєтами" як в Україні), де мирні переговори і через 9 років не призвели до вирішення конфлікту. Точніше, призвели до результатів, які влаштовували всіх, крім Грузії.

Максимум, що можна вижати з цієї зустрічі, крім "першішості" за Путіна (це якісь відголоски права на першу шлюбну ніч у геополітиці?), це – сам факт зустрічі. Бо українська влада підтримувала конкурента Трампа – Клінтон, але не пройшло й півроку як зустріч глав держав відбулась. Росія навпаки вкладала неабиякі зусилля у перемогу Трампа (і не якісь там символічні, як Україна). Та зустрічі президентів так і не відбулось, і ККД від цих зусиль не зрозумілий Москві.

Так зустріч – лише символ, але символ важливий. Важливий Трампу, щоб зменшити внутрішній тиск та подолати імідж "проросійського" політика, що нав’язується конкурентами. Важливий Порошенку – як засіб демонстрації спроможності знайти спільну мову з новим американським очільником.

Що зміниться після зустрічі? Перше, Трамп набирає повноцінного символічного права зустрітись з Путіним. Значно довше і конфіденційніше, ніж з Порошенком. І можливо саме після цієї зустрічі Кремль зрозуміє ККД від впливу на чужі вибори. Український Президент буде запевнений у американській підтримці. Може не самими американцями, але власними помічниками - точно. І після повернення додому чи то продовжить розмірковувати над визволенням Донбасу, чи то над проектом "другий термін". І якщо американські дадуть йому "добро", то через пару місяців АТО у нас завершиться. Правда, не так як обіцяв Порошенко – замість антитерористичної операції буде введено військовий стан на Донбасі. Символічно, - це зміна стратегії з визволення. Практично, військовий стан може позбавити права голосу виборців, які проживають на контрольованих Україною частинах Донеччини та Луганщини. І вже зараз зрозуміло за кого вони точно голосувати не будуть.

А що отримає український народ? Чергові розмови про санкції США, які будуть ось-ось прийняті, чи перемелювання у ЗМІ законопроектів, що вносяться або навіть приймаються то однією то іншою палатою, але так і не набувають чинності.

І щоб не "всьопропало", щоб "зради" було менше. Можливо після зустрічі і "верхи", і "низи" зрозуміють, що національні інтереси України ніколи не були і не будуть національними інтересами США. І що відновлення територіальної цілісності не цікавить світ. Світ цікавить лише "аби не було війни". І Хорватія свого часу переступила через думку світу. І нічого. Бо переможців не судять. Та якщо наша Держава нічого не робитиме зараз, то не судитимуть тих, хто віджав українські землі.