Чому система антикорупційних органів пішла врознос?

Обозреватель 2
Чому система антикорупційних органів пішла врознос?

Тому що не може бути так, щоб без амністії капіталів (та економічних злочинів, за допомоги яких ці капітали були нажиті), антикорупційні органи працювали цілком незалежно, керуючись лише буквою закону.

Адже, за відсутності амністії, керівники антикорупційних органів, яким надано повну свободу дій, фактично опиняються на вершині владної піраміди в країні: їм вирішувати, коли і чию політичну кар'єру висадити в повітря "за минулі гріхи". Мало того: якщо вони будуть бити по кар'єрах за минулі економічні злочини вибірково - це нічим не краще теперішньої ситуації, а якщо не вибірково - це буде соціальний колапс, бо "не вибірково" в нас можна притягнути до відповідальності, напевно, не менше 90 (якщо не 100) відсотків правлячої еліти всіх рівнів.

Отже, маємо неможливу ситуацію: на амністію капіталів правляча еліта не йде, бо боїться (зокрема, масового обурення громадян з діагнозом "соціалізм головного мозку"), а без такої амністії новостворені антикорупційні органи об'єктивно не можуть працювати так, як вони мають працювати згідно з законом.

* * *

Чи розуміють всю суперечливість такої ситуації наші західні партнери, які виставляли створення нових антикорупційних органів як одну з основних умов безвізу для України? Гадаю, що розуміють. І планку для нас підняли дуже високо цілком свідомо. Адже по номінальній прозорості, заради безвізу (а відступати постмайданній українській владі тут просто не було куди) ми тепер "попереду планети всій". Жорстко? Насправді дуже. Але тут, гадаю, спрацювала певна роздратованість Україною, заради якої Європі і США довелося радикально посваритися з Росією і все відносне благополуччя домайданної західної політики пішло шкереберть. Це як з нерідною дитиною, яку сім'я з якихось причин змушена взяти до себе: "якщо вже ти звалилася на нашу голову, то вимагатимемо від тебе втричі - давай, виправдовуй своє місце поряд з нами!". Тобто, постмайданна Україна, волею долі, перетворилася на таку собі "Попелюшку Європи". Але що поробиш? Іншого і кращого дому в нас не лише нема, а й не буде; залишається хіба сподіватися на "стерпится-слюбится".

* * *

І повертаючись до початку: амністія капіталів потрібна як повітря. Або вона - або перманентні скандали довкола напівзалежних антикорупційних органів, жоден з яких об'єктивно не зможе і не буде працювати так, як має працювати згідно з законом. Тобто, це вічно каламутна вода, в котрій кожен буде ловити свою рибку, бо кожен матиме певні правдиві підстави звинувачувати в різних гріхах своїх опонентів.

Що, власне, і маємо.