Як розпізнати в дитини наслідки психологічної травми, спричиненої війною.

За рік війни стає очевидним, яку травму завдала нашим дітям російська агресія. Прояви симптомів ПТСР, на превеликій жаль, з’являються все частіше.

Двоє українських мам, Людмила та Світлана, погодились поділитися своїми історіями, не називаючи прізвищ, аби не нашкодити процесу відновлення психіки своїх дітей.

Події лютого-березня минулого року Людмила досі не може згадувати без сліз та кому в горлі. ЇЇ родина була на волосину від смерті: “Ми мешкали в передмісті Києва, але в перший день війни ми з чоловіком і двома доньками 15-ти та семи років поїхали до батьків в село Андріївка Київської області. Думали, що там буде безпечно, але невдовзі Андріївка стала місцем бойових дій. Два тижні ми просиділи в холодному погребі без води і світла. Навколо постійно рвалися снаряди. Молодша 7-ми річна Марія майже весь час простояла навколішки в цьому холодному підвалі і молилася”.

Родині вдалося вирватися з цього пекла. Разом із сусідами вони виїхали полями до Києва. А звідти Людмила з дочками попрямувала до своїх родичів у Німеччину.

“Як і всі українці, ми оговтувалися у чужій країні і звикали до іншого життя. Старша донька наче одразу прийшла до тями. А ось з Марійкою все складно. Певний час вона боялася залишитись без мене, навіть зі старшою сестрою відмовлялася бути. незважаючи на те, що ми гарно влаштувалися і нас оточувало привітне середовище, влітку зʼявилася нова напасть: дочка почала погано спати, прокидатися серед ночі і плакати. Ці періоди могли тривати від 15 хвилин і до двох годин. Пояснити, чому плаче, не могла, лише казала, що лячно. Я не розуміла, чому через три місяці після того, як ми виїхали, таке відбувається”.

У МОЗ пояснюють: ПТСР, тобто посттравматичний стресовий розлад – це порушення психічного стану, що може розвинутися після пережитої травматичної події. При цьому симптоми розладу можуть з’явитися не відразу, а через певний час (як правило, за 3–6 місяців). Якщо дорослі здебільшого здатні усвідомити наслідки травми, помітити зміни в своїй психіці або в психоемоційному стані рідних або близьких, з дітьми ситуація складніша. Таку відтерміновану симптоматику в дитини батьки часто не пов’язують з пережитими подіями, а вважають це тимчасовими ознаками вікових криз.

“Якщо раніше це були поодинокі випадки як реакція на стресові ситуації, то зараз, на превеликий жаль, дуже багато дітей з проявами ПТСР, – зазначає дитяча та підліткова психоаналітикиня Інна Чухрій. – Оскільки в дитинстві активно розвивається мозок, діти значно більше страждають від впливу психотравми, ніж дорослі. До того ж, діти не можуть осмислити, що з ними відбувається”.

Наприкінці літа Людмила з дочками повернулися до Києва. Вдома проблема теж не зникла.

“По приїзді я звернулася до невропатолога. Але лікарка не знайшла у Марійки неврологічних проблем, проте, порадила нам відвідати психолога”, – розповідає Людмила.

“Батьки повинні знати, що є симптоми ПТСР, на які не зважати не можна, наприклад: поява страхів, специфічних фобій (тобто, дитина панічно боїться чогось конкретного), проблеми зі сном, замкненість. Може з'явитися почуття провини за те, що трапилось. Може зменшитися концентрація уваги, порушитися пам'ять. Також характерними є постійні розмови про смерть. В такому разі перше, що необхідно зробити – це звернутися до компетентного фахівця. В першу чергу це може бути сімейний лікар, який зорієнтує, до якого саме спеціаліста вам варто звернутись”, – переконує Інна Чухрій.

Людмила звернулася за допомогою до шкільної психологині, яка додатково проводила курси для дітей.

“Це була єдина психологиня, яку я знала, і нам дуже повезло. Марійці сподобались заняття, бо там вона з дітьми весь час гралася, малювала, ліпила, їй приділяли багато уваги. Поступово нічних кошмарів стає все менше. Але, як мені пояснили, швидко відновитися не вийде: методика лікування стресу і травматичної події потребує часу, тож, треба набратися терпіння і працювати”, – ділиться Людмила.

“Ігрова терапія, арт-терапія мають цілющі властивості, – переконує Інна Чухрій. – Вона закладена в природі дитини. Якщо спостерігати за дитячою грою, то дитина в процесі гри сама себе лікує. В більшості випадків, дитина відреаговує хвилювання, тривожність. Психолог може побачити, що дитина відображає в грі, що може бути тривожним маркером травматичного стану. Наприклад, якщо одна і та ж сама подія весь час відтворюється в грі, це потребує допомоги профільного спеціаліста – можливо, психотерапевта”.

Психологічна травма в дитини впливає на всі сфери її життєдіяльності: і на когнітивну, і на емоційну, а це перешкоджатиме дитині і навчатися, і розвиватися далі. Фахівці наполягають, що в процесі реабілітації має брати участь вся родина.

“Дитина демонструє симптоми сімʼї. Стабільність батьків може зробити більше, ніж команда психологів і психотерапевтів. Не потрібно панікувати – цілком можливо, що з наслідком травматичного епізоду можна впоратися вдома. Помалювати, почитати, побути більше з дитиною. Казки, мультфільми дуже допомагають, бо вони нагадують сон, а він є цілющим”, – переконує Інна Чухрій.

Казкотерапія – одна з дієвих сучасних методик, запевняють психологи.

“Саме казки допомагають пропрацьовувати складні переживання. Там добро завжди долає зло. А відчуття відновлення справедливості потрібне зараз нам всім, а передусім дітям. Мені дуже подобається збірка видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” “Сто казок”. Вони автентичні, зібрані етнографами без цензури, їм вже кілька століть і вони є для різних вікових категорій: для малечі, де герої – звірятка, для старших діток – козаки та українські супергерої, які завжди перемагають”, – розповідає Інна Чухрій.

Не так давно в Україні набула великої популярності Хібукі-терапія. Хібукі – це іграшковий песик, якого було створено дитячими психологами в Ізраїлі 2006 року. В нього великі сумні очі і довгі лапи, і він здатен лікувати психологічні травми. Іграшковий собака їде до нового господаря з далекого Ізраїлю, де дітки теж знають, що таке війна. Дитина отримує друга, про якого може піклуватися і через якого може транслювати свій внутрішній світ.

“Цей “собака-обіймака” допомагає дитині впоратись зі своїми переживаннями. Дитина отримує її від психолога, несе додому і вона весь час з нею: і сплять з ним, і в школу ходять, і проводять час разом. Це дає можливість безпечно говорити про свої переживання та страхи, перенести фокус із себе на іншого. В сумних очах Хібукі малюк бачить відображення та прийняття свого смутку – вони сумують разом, а разом завжди легше. Коли психологічний стан нормалізується від іграшки відмовляються”, – пояснює Інна Чухрій.

Шестирічний Тимофій – ще один маленький заручник наслідків війни. Хлопчик потребує допомоги після обстрілів їхнього села у Київській області.

“Наше село знаходиться неподалік від військового летовища Василькова, – розповідає мама Світлана. – В перші тижні війни в нас було суцільне пекло, а 4-го березня був авіаналіт. Ми з сином обідали, я дивилася у вікно, і в цей час неподалік стався вибух, потім незрозумілий звук, і я побачила, що в наш будинок летить ракета. Я схопила сина і закинула його під диван. Та ракета якимось дивом зачепилася за дерева і впала в рівчак з водою перед нашим будинком. Я не знаю, як вона не розірвалася, але це просто диво, бо не було б ані нашого будинку, ані нашої вулиці,” – згадує Світлана.

Наступна ракета потрапила в сусідський будинок, і від нього нічого не залишилось. Загинуло восьмеро людей, а Тимофій став свідком цього жахіття.

“Від вибуху в нас повилітало скло, нас трохи посікло уламками. Але ми побігли рятувати сусідів, і син побачив, що з ними сталося. Після цього він страждає на енурез. До цього моменту з ним не траплялось нічого подібного. Я розумію причину проблеми, але про всяк випадок зводила Тимофія і до уролога, і до хірурга. Зі сторони внутрішніх органів все добре, але вже тривалий час ця проблема лишається”, – ділиться Світлана.

“Це зараз розповсюджена проблема, – пояснює природу розладу Інна Чухрій. – При енурезі “дає збій” та частина мозку, яка відповідає за контроль поведінки. Тобто, виникає якась дуже неконтрольована ситуація, яка може бути повʼязана зі страхом, дуже сильною тривогою. І тут дуже важливим є момент діагностики: потрібно переконатися, що причина психологічна. Якщо так, то дуже допомагає в подібних випадках терапія через роботу з мокрим піском”.

Ігри з так званим мокрим піском користуються у дітей популярністю. Це звичайний кварцовий пісок, крупиці якого ніби липнуть одна до одної, що робить роботу з ним зручною і приємною. Відмінність від звичайного піску в пластичності та здатності не просто висипатися, а струмувати з пальців. Він легший від простого мокрого піску і зберігає форму при падінні, розвиває дрібну моторику та творчість, має позитивний вплив на психоемоційний стан.

“Наш організм унікальний, він має колосальні потужності до самозцілення. З усіх запропонованих занять дітки з енурезом часто обирають для гри саме мокрий пісок і будують з нього свій світ. Це дає можливість вийти тим переживанням, які вони не усвідомлюють, і поступово симптоматика знижується. Треба дивитися, що дитина вибудовує. Це можуть бути фігури або звірі, і якщо запитати, то дитина пояснить їхнє значення. Але інколи потрібна допомога фахівця, аби не зайти в глухий кут”, – пояснює Інна Чухрій.

Через те, що ракетні обстріли тривають і всі діти країни є в зоні ризику, реабілітація повинна тривати постійно.

“Батькам дітей, які пережили травматичну події потрібно пам'ятати, що перш ніж ставити діагноз, потрібна консультація фахівця. В кожній школі і дитячому садочку є психолог. При лікарнях є психологи. Є психологи у приватній практиці – вони часто беруть участь в програмах, які є безоплатними. А батьки, які живуть в селах, мають знати, що існують мобільні бригади, організовані соцслужбами, і там теж є психологи. Спеціалістів достатньо, щоб допомога була доступна навіть у віддалених регіонах. І головне – опанувати власний стрес, тоді ви зможете підтримати дитину в подоланні її страхів”, – запевняє Інна Чухрій.

В умовах війни вміння надати першу психологічну допомогу не менш важливе, ніж навички допомоги домедичної. Наприклад, знати ази дихальних практик, які допоможуть зняти стрес і нервову напругу в екстремальній ситуації, має кожен з нас.

“Зараз такий час, коли кожен має бути психологом. Психологічна просвіта потрібна всім: батькам, вчителям, викладачам в дитячому садочку. І цю просвітницьку роботу потрібно проводити вже зараз, бо є така динаміка, що наразі наслідки травми можуть бути приглушені, але стануть явними згодом. Але я вірю в силу потенціалу нашого народу: в кожної дитини, як і у дорослого, є великий ресурс самовідновлення. Якщо подивитись на наші реакції, стає зрозуміло, що ми здатні самовідновлюватись і жити далі”, – каже Інна Чухрій.

Источник: tsn.ua