Фінал Захара: чому ватажок терористів втік до РФ та навіщо була вся клоунада

Канал 24 1
Фінал Захара: чому ватажок терористів втік до РФ та навіщо була вся клоунада

У 2016-му році публіцист та затятий прихильник ідей імперіалізму взагалі не створював власний батальйон бойовиків, як про це казав, насправді він банально підписав контракт із ЗС РФ на прохання одного з генералів, який хотів використати вельми посереднього, але популярного у Росії письменника у пропагандистських цілях. Крім того, попіаритися на своїй допомозі "новоросам" жадав і сам Прилєпін, оскільки йому підказали, що з легенди участі у бойових діях можна розпочати свою політичну кар’єру, то ж і без того активний у якості волонтера адепт "русского мира" вирішив поїхати на Донбас, щоб "воювати". Звісно, боягузливий окупант ніколи не виїжджав на передову під час реальних боїв, а не пострілів для зйомок.

Читайте також: Тимошенко, "Страна" та Кремль: як росіяни готуються до виборів президента України

Такий собі політичний керівник батальйону, що лише піариться на війні, то ж серед рядових окупантів та найманців Путіна панує думка, що "майор", звісно, допомагав фінансово, однак через його спроби виїхати за рахунок вбитих терористів до пропагандиста відносяться так само, як і до інших керівників "республік" – із презирством.

Навіщо росіянам взагалі знадобилася клоунада із участю Захара? Тут все просто. По-перше, він вважається одним з найпопулярніших письменників у РФ, який мав авторитет серед діючих чи колишніх військових, а також російських фашистів. Наприкінці 2015-го, коли із Прилєпіним вже активно вели перемовини високі чини, потік добровольців та навіть найманців на Донбас вже досить серйозно вщух, то ж письменник мав активно залучати нових терористів для участі у війні в Україні, що й намагався зробити, хоча й не дуже успішно – все ж таки бажаючих поїхати загинути за Путіна останніми роками поменшало.

Втім, двіжуху пропагандист все ж таки навів, бо як тільки він заявив про створення власного батальйону спецназу, моральний дух багатьох окупантів трохи підріс – сподівались на те, що "тепер хоч хтось реально допоможе у боротьбі із хунтою", тим паче він реально воював у 1996-му у Чечні, а за три роки – у складі ОМОНу розбирався із повстанцями у Дагестані.

Але ж на Донбасі все виявилося зовсім не так. Захар лише катався із камерами до окопів раз на тиждень, розповідав про те, як героїчно він атакує бійців ЗСУ разом із своїми головорізами, а потім одразу ж їхав бухати із іншим Захаром, наближеними до нього та представниками ОБСЄ. Останні, доречі, любили тусити із росіянином, який їм для проформи казав, що він – письменник, а не бойовик. Насправді ж всі розуміли, хто він такий. Прилєпін залюбки подарував кілька своїх книг із автографами наглядачам організації у ресторані готелю "Парк інн".

До того ж, усі розповіді терориста про "його власний" підрозділ виявилися взагалі байкою для телеглядачів. Так званий четвертий розвідно-штурмувальний батальйон спецризначення "ДНР", як і всі інші бойові групи росіян, підпорядковувався кадровим військовим ЗС РФ. То ж, коли стало зрозуміло, що дворічний контракт із Прилєпіним підписувати немає ніякого сенсу, а з точки зору політичної фанат російської імперії із всіма завданнями впорався, підрозділ "несподіванно" вирішили переформувати зі спецназу піхоти у ракетники. Цей привід й використав Прилєпін, щоб втекти, мовляв, не його специфіка. Ще казав про те, що кремлівські виродки не збираються йти у наступ, а йому, мовляв, потрібна війна з "укропами", а не зрада Донбасу (це зрозуміло, хайпу виявилося мало під час напівзамороженої ситуації).

Читайте також: Коли холодильник перемагає розум: навіщо терористи зменшили комендантську годину

Втім, маємо те, що маємо – ще один окупант втік із нашої землі, що, звісно, є позитивною новиною. Але фізична можливість повернутися у нього залишилася – це мінус.