Новий генетичний аналіз бродячих собак, які живуть поблизу Чорнобильської АЕС, показує, що вони різні. При цьому немає жодних доказів того, що це пов’язано з радіацією.
Деталі
Дослідження, проведене на більш ніж 300 здичавілих собаках, показує, що генетична спорідненість змінюється зі збільшенням відстані до реактора номер 4, який вибухнув у 1986 році. Однак ці відмінності можуть бути спричинені причинами, не пов’язаними з викидом радіоактивного матеріалу. Насправді територія навколо заводу є свідком масового вибуху дикої природи.
26 квітня 1986 року вибухнув реактор № 4 Чорнобильської атомної електростанції. Це була найбільша ядерна аварія в історії. Протягом кількох днів велика кількість радіоактивних матеріалів, таких як цезій-137, йод-131 та інші радіонукліди спалювалися та викидалися в атмосферу.
Через кілька тижнів усі жителі Чорнобильської зони відчуження, радіусом 30 кілометрів від станції, були евакуйовані. У рамках цієї програми стримування Міністерство внутрішніх справ України, яке тоді перебувало під юрисдикцією уряду Радянського Союзу, наказало евтаназувати всіх домашніх тварин. Але деякі собаки уникли чистки.
Як собаки вижили в такому небезпечному середовищі? Наразі, згідно з переписом Chernobyl Dog Research Initiative, у зоні відчуження мешкають понад 800 диких собак. Для Тіма Мюссо, біолога з Університету Південної Кароліни та старшого автора нового дослідження, "все, що ми дізнаємося про те, як вони виживають у цьому середовищі, матиме пряме відношення до людей у Чорнобилі та інших радіоактивних середовищах".
Команда взяла зразки крові у 302 бродячих собак. Майже половина з них мешкає навколо електростанції та міста-привида Прип’ять. Ще 150 собак живуть у самому Чорнобилі за 16 кілометрів від епіцентру катастрофи. Також вчені взяли зразки 16 собак, які живуть у Славутичі за межами зони відчуження.
Кров зі зразків дозволила вченим визначити генетичну схожість. Результати цієї роботи, опубліковані в журналі Science Advances, показують, що ці собаки генетично відрізняються від інших собак з різних країн, які були проаналізовані для порівняння. Протягом багатьох поколінь тварини жили на самій електростанції, спали в покинутих будівлях і випрошували сміття у бригад прибиральників і туристів.
Тварини в дослідженні згруповані в три великі популяції з генетичної точки зору. Належність до тієї чи іншої групи залежить від віддаленості від АЕС. Це свідчить про те, що радіація могла вплинути на гени деяких собак більше, ніж інших. Але наразі немає даних, які точно підтверджують це. Вчені виявили, що собаки, що живуть на електростанції, генетично відрізняються від собак, які живуть за кілька кілометрів від цього місця. Тварини, які мешкали на АЕС, були більше інбредними й переважно німецькими вівчарками, тоді як собаки в сусідніх містах Чорнобиль і Славутич були більше сумішшю сучасних порід, які нагадують собак в інших місцях.
Вчені виявили, що собаки походять з 15 різних сімей, причому одні розкидані на великих територіях, а інші – на більш обмежених. Дослідники також виявили, що собаки електростанції та собаки Чорнобиля, ймовірно, не схрещувалися. Згідно з дослідженням, на частинах електростанції рівень радіоактивного цезію-137 у 10-400 разів вищий, ніж у Чорнобилі.
Іонізуюче випромінювання сильно залежить від дози та часу опромінення й, серед інших ефектів, спричиняє окислювальний стрес, пошкодження клітин і ДНК. Однак автори роботи не опублікували жодних даних, що вказують на такі зміни у собак.
Тім Мюссо двадцять років досліджує Чорнобильську зону відчуження й майже стільки ж часу розповідає про згубний вплив радіації на живі організми. Але, як не дивно, після катастрофи 1986 року, яка коштувала життя незліченній кількості живих істот, зона відчуження стала ледь не природним раєм на землі. Флора і фауна усі ці роки процвітали на всій території навколо атомної електростанції, що породжує для дослідників цікаве питання.
Робота, опублікована у 2015 році, показала, що в перші роки після аварії кількість великих ссавців у зоні відчуження дійсно зменшилася, але згодом популяції відновилися. Аерофотозйомки, які проводилися з 1990-х років, показують, що популяції лосів, оленів і кабанів були подібні до популяцій в інших регіонах, які не постраждали від стихійного лиха. А через відсутність людей популяція вовків зросла в сім разів, а щільність населення стала найвищою в Європі. Мюссо визнає:
Багато досліджень показують, що в тих частинах зони відчуження, які не є особливо радіоактивними, багато тварин почуваються дуже добре, особливо ті, на яких полюють в інших районах за межами зони. Однак більшість досліджень чітко показує, що багато організмів, які живуть у найбільш радіоактивних регіонах зони відчуження, мають серйозні ушкодження багатьох типів.
Тепер нам потрібно дочекатися другої частини його розслідування, яка стосується даних про радіоактивне опромінення, щоб дізнатися, як поживають собаки. Подальші дослідження можуть допомогти зрозуміти, як різні рівні радіації впливають на ссавців.
Джим Сміт – біолог з Університету Портсмута, як і Мюссо, кілька років їздив до Чорнобиля. Він є головним автором роботи про вовків та інших великих ссавців в околицях Чорнобиля. Брав участь у різноманітних обліках тваринного світу області. Сміт зазначає:
У нашому дослідженні 2015 року ми не змогли знайти доказів зв’язку між популяціями ссавців і дозою радіації. Ми також виявили щільність популяції ссавців, подібну до інших природних заповідників Білорусі, кордон яких знаходиться менше ніж за 13 миль. З того часу я не вивчав їхню ситуацію, але інші вчені виявили подібні результати.
Для Сміта генетична частина досліджень Мюссо бездоганна, але він відкидає те, що вона може бути пов’язана з радіаційним впливом. Дослідник пояснює:
Будь-яке випромінювання (включаючи природне випромінювання від каменів, рентгенівські сканери, космічні промені) може пошкодити ДНК, тому радіація в деяких чорнобильських гарячих точках, безсумнівно, впливає на генетику тварин. Але питання в тому, наскільки це відбувається і чи суттєво це впливає на населення. Проблема полягає в тому, що існує багато інших факторів навколишнього середовища, тому важко виявити явний вплив радіації на людей, навіть у найбільш забруднених районах. Для мене зрозуміло, що за відсутності людського тиску дика природа процвітає, попри потенційний вплив хронічної низької радіації.
Подібно до Мюссо та Сміта, багато інших вчених з різних дисциплін з усього світу часто відвідують Чорнобиль. Це найбільший експеримент із вивчення впливу радіації на життя. Один із цих дослідників – біолог Герман Орізаола з Університету Ов’єдо має дослідницьку лабораторію в місті завдяки співпраці з Чорнобильським центром ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології.
Кілька років тому він опублікував статтю про коней Пржевальського. Близько тридцяти цих диких коней було випущено в зону відчуження у 1998 році, спочатку без особливої екологічної логіки. У статті Орізаола написав:
Початкові прогнози вказували на те, що через радіоактивне забруднення ця територія буде непридатною для життя понад 20 000 років. Вважалося, що Чорнобиль стане пустелею на все життя. Проте наразі тут вже близько 200 коней.
