Ялтинская конференция для Украины продолжается

Недавно президент России Владимир Путин высказал идею провести еще одну «Ялту». На предыдущей, 75 лет назад, США уже предали свои принципы

75 років тому, 4−11 лютого 1945 року президент США Франклін Рузвельт, прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль і радянський диктатор Йосип Сталін зустрічалися на ялтинському курорті в тоді ще радянському Кримі, щоб фіналізувати свою стратегію на час до кінця Другої світової війни, а також післявоєнного врегулювання. Але за кілька місяців великий альянс проти нацистської Німеччини розпався, і на східну третину Європи опустилась Залізна завіса, що проіснувала 45 років.

«Ялта» (як конференція, а не місце) викликає сьогодні сильні емоції. Для росіян, так було за Холодної війни й сьогодні, Ялта символізує пік міжнародної важливості наддержави, компроміс, а нещодавно президент Росії Володимир Путін висловив ідею провести ще одну Ялтинську конференцію. Для поляків, прибалтів і багатьох інших народів Центральної Європи Ялта означає зраду їхніх країн, а також відмову США від власних цінностей на вівтарі наддержавної політики — вони, а також українці, побоюються за те, що США спокусяться на «другу Ялту», на якій Москва з Вашингтон домовляться за їх рахунок.

Американці мали зауваження до Ялти від самого початку. Десятиліття опісля республіканці критикували Рузвельта за його поведінку зі Сталіним, вважаючи її наївною, коли не гірше. Партійна підтримка більшість із того перекривала, але сам Рузвельт і голова його офісу відчували дискомфорт від щойно підписаного в Ялті.

«Ця його угода щодо Польщі настільки еластична, що росіяни можуть розтягнути її з Ялти до Вашингтону, технічно навіть нічого не порушуючи», — говорив адмірал Вільям Ліхі, голова штабу Франкліна Рузвельта. «Я знаю, Білл, але це найкраще, що я можу зробити зараз для Польщі», — можна знайти на це відповідь на сторінці 572 у книжці «Рузвельт: солдат свободи» Джеймса МакГрегора Бернса.

Квитки за найнижчою ціною

То що ж сталося в Ялті? Які уроки ми можемо винести з неї сьогодні?

До лютого 1945-го союзники виграли війну, і Рузвельт сподівався зафіксувати перемогу та встановити порядок у післявоєнному світі. Подібно до Вудро Вільсона з його 14 пунктами наприкінці Першої світової, Рузвельт цілився вище: він разом із Черчиллем уклав у серпні 1941-го Атлантичну хартію, що заклала післявоєнні принципи, включаючи свободу усіх націй вибирати собі форму управління, відкриту торговельну систему, свободу від зовнішньої агресії, і широку систему глобальної безпеки, щоби запобігати протистоянню великих держав і війні.

У Ялті Рузвельт планував застосувати ці принципи, і думав, що зможе залучити Сталіна до своєї нової, основаної на правилах, системі. Він досяг чимало: згоди Сталіна піти на війну проти Японії через три місяці після перемоги над Німеччиною, домовленостей щодо німецької окупації, включаючи французьку окупаційну зону, а також схвалення та підпису Сталіна під його ініціативою створити Організацію Об'єднаних Націй, яка повинна була, як і Ліга Націй Вільсона, підтримувати повоєнний порядок. (Однак, аби отримати згоду Сталіна на ООН, Рузвельт погодився на ідею радянського вето у Раді Безпеки ООН — підсолоджувач, що послаблював організацію від початку.)

Ялтинська конференція провалилась, але Ялтинська Європа не тривала вічно

Рузвельт також отримав згоду Сталіна на Декларацію про звільнену Європу — документ, що мав на меті реалізацію принципів Атлантичної хартії у країнах, що були звільнені від нацистської окупації, особливо Польщі, заради якої Великобританія і оголосила війну Німеччині. Ось ключовий фрагмент звідти:

«Принцип Атлантичної хартії - право усіх народів обирати форму управління, за якою вони будуть жити. Три уряди [США, Великобританія та СРСР] будуть спільно допомагати людям у будь-якій звільненій європейській державі чи колишній державах Осі там, де, на їх думку, умови цього вимагатимуть… формувати тимчасові урядові органи, які широко представлятимуть усі демократичні прошарки населення, та покладуть на себе обов’язок шляхом вільних виборів якнайшвидше формувати уряди, які реагуватимуть на волю народу».

Та ці розмови зіштовхнулися з жорсткими реаліями: до лютого 1945-го радянська армія контролювала більшість Польщі та, як було відомо Рузвельту та його команді, Сталін вже насаджував комуністичні уряди там і в інших місцях поза його контролем.

Були чи не були Ялтинські угоди найкращим, що міг зробити на той час для Польщі Рузвельт, це так чи інакше були погані угоди. США пішли на слабкі обіцянки від диктатора від імені свого союзника Польщі, що билася від першого дня Другої світової війни до останнього, на всіх європейських фронтах, без капітуляції та колабораціонізму. Зрештою, США розвели руками, коли Радянський Союз встановив свою владу в Центральній та Східній Європі.

Нездатність Декларації про звільнену Європу домогтись звільнення для Польщі та Центральної Європи заклала початок того, як відтоді сприймалась Ялтинська конференція.

Та Ялта була не просто провалом одного американського президента на одній зустрічі. Дорога до Ялти стала продуктом доктрини ізоляціонізму та оригінального руху «Америка передусім», який відображав переконання значної частини лівих і правих в американській політиці в тому, що США не мають конче важливого інтересу в європейській безпеці. Ліві та праві ізоляціоністи сходились на тому, що США були втягнуті в Першу світову без поважної на те причини через кабалу цинічних англо-французьких політиків і торговців зброєю. Борг, непогашений більшістю європейських сил у Першій світовій війні, тільки посилив сентименти про те, що ці країни поводилися зі США погано, і що вони не мають нічого спільного з грандіозними поглядами Вільсона. Зовнішня політика Рузвельта була обмежена політичним впливом ізоляціоністів, і в результаті США облишили Францію та Великобританію, ослаблених Першою світовою, боротися з Гітлером і Сталіном самотужки.

Результати були катастрофічними. Німеччина мала завоювати Францію у червні 1940 року, щоб політичний вплив ізоляціоністів значно послабився. Та до того часу хорошого вже було годі чекати. США грали у квача з поганої позиції. Коли США вступили у Другу світову в грудні 1941-го, цього потребував Сталін, аби перемогти Гітлера.

Відтоді ті погані опції, з якими Рузвельт зіштовхнувся в Ялті, були вже фактично «спечені». США могли спробувати піти на протистояння зі Сталіним щодо Польщі та Центральної Європи на ранній фазі війни. Одна така нагода випала у листопаді 1943-го на Тегеранській конференції. Джордж Кеннан, перший американський експерт з питань СРСР, і друга людина в посольстві США у Москві, стверджував, що Варшавське повстання, цей відчайдушний бунт вільного польського уряду проти німців у серпні 1944 року, забезпечило ще одну. США могли запропонувати совєтам постійну підтримку зі свого боку, але лише за умови, що вони змінять свій підхід до Польщі та Центральної Європи (зі «Спогадів» Джорджа Кеннана).

Натомість Вашингтон застряг з декларативною політикою, основаною на Атлантичній хартії, що виходила з принципів Вільсона, але без можливості все те виправити. Майбутня перемога над німцями була в пріоритеті, й США не хотіли ризикувати вв’язуватись у протистояння зі Сталіним щодо Польщі. Можливо, це буде до їх честі, та адміністрація Рузвельта не була готова і відкрито заключати угоду про сфери впливу з Москвою, де би США замкнулися на повоєнній співпраці зі Сталіним, чітко визнаючи право СРСР на «дружні» уряди з домінуванням комуністів у Польщі, Прибалтиці та інших країнах Центральної та Східної Європи. (На той час це справді обговорювалось: Волтер Ліппман, головний журналіст-міжнародник США, виступав за таку угоду ще в 1943 році, про що можна дізнатись і з його книжки «Американська зовнішня політика».)

США сподівалися на краще, і в такому ж настрої наближались до Ялтинської конференції у лютому 1945-го. Враховуючи значне домінування Сталіна у Польщі та східній третині Європи, такі сподівання здаються безглуздими.

Квитки за найнижчою ціною

Невдовзі після Ялти Рузвельт знову підняв Польщу, і підштовхнув Сталіна серйозно віднестись до пунктів Декларації щодо цієї країни. 1 квітня 1945-го він написав Сталіну, що продовження існування «нинішнього варшавського [тобто комуністичного] режиму» буде неприйнятним і спонукав до створення «нового уряду». «Я повинен досить зрозуміло донести вам, що будь-яке рішення, що призведе до добре прихованого існування нинішнього варшавського режиму, стане неприйнятним і дасть підстави американському народу вважати Ялтинську угоду такою, що провалилась». (Витяг з п’ятого тому «Зовнішніх відносин США» 1945 року.)

Що це означало? Якщо Рузвельт був серйозно налаштований застосувати принципи Атлантичної Хартії до Польщі та Центральної Європи, чому він прийняв такий слабкий внесок Сталіна у Ялту? Якщо домовленості Рузвельта в Ялті були просто цинічною обгорткою для угоди про поділ сфер впливу зі Сталіним, то чому Рузвельт взагалі намагався підняти польське питання?

Схоже на те, що маючи справу з російськими лідерами, Рузвельт, як і багато президентів США після нього, вважав, що жестів доброї волі та зусиль, спрямованих на врахування російських інтересів, буде достатньо, щоб переконати Росію притримуватися більш толерантного підходу до своїх сусідів. Здавалося, що Рузвельт сподівався на те, що імпульс військового альянсу, і перспектива післявоєнної співпраці та підтримка США говоритиме Сталіну стільки ж, як і йому. Якби це було так, Рузвельт би не став останнім президентом, який демонстрував відкритість свого мислення російським лідерам, які його не розділяли.

Рузвельт помер 12 квітня 1945-го. В останні тижні свого життя він міг би прийти до розуміння природи Сталіна. Та ялтинська Європа, той розділений континент, що постав унаслідок Конференції попри сподівання Рузвельта, проіснував ще 45 років.

Ось уроки Ялти.

Один із них — сприймати серйозно всі дрібниці. Бути обережними, коли домовляєтесь про документи, основані на загальному формулюванні принципів, ось як Ялтинська декларація про звільнену Європу, з лідером, який не розділяє ні ваших цінностей, ні ваших основних цілей. Спільний комплексний план дій (Іранська ядерна угода 2015-го), хоча неповний та неідеальний, усе ж був конкретним і підлягав виконанню. А Спільна заява США та Північної Кореї 2018-го — ні, своїми розмитими формулюваннями вона нагадує Декларацію про звільнену Європу.

Інший урок — будьте реалістичними щодо відносної сили, особливо у короткостроковій перспективі: ставлячи цілі у Другій світовій, США допустили розрив між своїми принципами і силою на місцях. У Ялті цей розрив позбавив США хороших опцій — натомість американці покладались на риторику та надії. Репутація Ялти за її провалені сподівання та наївний (чи ще гірше) відступ показує усю жахливість наслідків.

Третій урок у тому, що ключові цінності можуть виявитись більш живучими, ніж здається, особливо у довгостроковій перспективі: протягом двох поколінь після 1945-го експерти зі зовнішньої політики та професори робили висновок, що слабкий захист Рузвельтом Польщі під час і відразу після Ялтинської конференції були безглуздими (чи цинічними), і що принципи Атлантичної хартії не працювали на схід від Залізної завіси. Там прийняття радянського домінування неявно (а часом і явно) було присутнім завжди. Та все обернулось інакше. Ялтинська конференція провалилась, але Ялтинська Європа не тривала вічно. Стратегічне бачення, що його Рузвельт висловив у Атлантичній хартії та прагнув реалізувати в Ялті - навіть програвши — нині здається правильним.

Те бачення насправді заклало основу для американської політики щодо Польщі та Центральної Європи після падіння Залізної завіси у 1989-му. Ця політика мала втілити обіцянки Атлантичної хартії для усієї Європи — і цей раз видався успішним. Та цій історії ще не кінець. Щодо України — країни, яка також прагне до майбутнього з неподільною Європою — ті дебати і напруга актуальні досі.

Історія може давати уроки — історія Ялти так точно.

Переклад НВ

НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікацію повної версії тексту заборонено

Оригінал

Долучайтеся до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Новости по теме

Россия теряет рычаги влияния на Украину

Традиционно Россия была доминирующим торговым партнером во всем, занимая более трети внешней торговли Украины. Но 2019-й зафиксировал значительные изменения

2 2

Вирус в головах

На неделе рынки пребывали в нервном состоянии, виной которому треклятый коронавирус из Китая, периодически захватывающий мысли торговцев с Уолл-стрит

Главная ошибка. Что пошло не так в Новых Санжарах

Может, это будет кому-то уроком, потому что хорошего пиара в этой ситуации не получил никто — ни министры, ни президент

1 1

День национальных героев

Чем жила страна 21 февраля 2020 года

1

Продолжая просматривать Новости Украины (UAZMI), вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь на использование файлов cookie